Загальні пітання

В своїй практиці адвокати нерідко зустрічаються зі зверненнями громадян, які скаржаться на те, що їх не пускають у власну квартиру родичі або співмешканці. Причини бувають різні: від чергової сімейної сварки до спору про житло.

В таких випадках кожному, хто зіткнувся з такою проблемо доречно знати наступне:

Конституція України гарантує кожній людині право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі законі і за рішенням суду.

В контексті конституційного положення частина 4 статті Житлового кодексу України встановлює додаткові гарантії відносно права користування житлом, зокрема, що ніхто не може бути виселений із житлового приміщення або обмежений в праві користування житловим приміщенням без законних підстав і без дотримання відповідної процедури. Таким чином, якщо особа є власником житла, то позбавлення його права власності або виселення можливо лише на підставі судового рішення, яке вступило в законну силу.

Відповідно до цивільного законодавства власник майна має право вимагати усунення порушення його права, в тому числі, якщо ці порушення пов’язані з позбавленням його можливості потрапити в квартиру або знаходитись всередині квартири. Захищати свої інтереси, в такому разі, можна подавши позовну заяву до порушників про усунення перешкод, які перешкоджають користуванню житлом.

Поряд з нормами конституційного, житлового і цивільного законодавства права мешканців захищаються і положеннями Кодексу законів про адміністративні правопорушення. Зокрема, незаконне позбавлення громадянина права на житло є адміністративним правопорушенням і карається громадськими роботами або адміністративним арештом. Для притягнення порушника до адміністративної відповідальності необхідно звернутися в правоохоронні органи (місцеве відділення поліції) з відповідною заявою (або просто викликавши наряд поліції). Приїхавши на місце співробітники правоохоронних органів повинні опитати сторони суперечки, опитати сусідів чи інших свідків, скласти протокол. Даний протокол необхідний в подальшому як для притягнення порушника до адміністративної відповідальності, так і для звернення з позовом до суду про усунення перешкод в користуванні житлом, а можливо і компенсації матеріальної та моральної шкоди.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок: якщо особу не пускають в квартиру, власником якої вона є або прописана там в якості одного з членів сім’ї, доцільно викликати наряд поліції, який складе протокол, а в подальшому звернутися з позовом до суду.

Перед тим, як звертатися за юридичною допомогою, ми рекомендуємо Вам ознайомитися з рекомендаціями щодо вибору між юристами і адвокатами.

Адвокати – це юристи, які мають певний досвід, здали кваліфікаційні іспити і отримали відповідне свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю.

До 2017 р. адвокати мали «монополію» на представництво інтересів (захист) довірителів в судах тільки в кримінальних процесах (за деякими винятками). У всіх інших процесах (Господарських, адміністративних, цивільних, сімейних, трудових) право представляти інтереси громадян і підприємств мали як юристи, так і адвокати.

На даний момент в Україні здійснюється реформа, в ході якої поступово було введено правило, згідно з яким право представляти інтереси в судах надано виключно адвокатам за винятком деяких категорій справ, які дозволено вести юристам, які не мають статусу адвоката. До таких категорій справ відносяться малозначні та трудові спори.

Юристи ж можуть надавати консультації, брати участь в переговорах, укладати договори та інші документи, займатися реєстраційними діями та інше.

На даний час в Україні все більшої популярності набувають благодійні організації різних спрямувань і цілей.

У даній пам’ятці юристи ЮФ «Зільвер» представили основні особливості створення та діяльності благодійних організацій в Україні. Благодійною організацією згідно із законодавством України визнається юридична особа, основним видом діяльності якої, відповідно до установчих документів, є благодійна діяльність.

Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» визначає благодійну діяльність як добровільну особисту і/або майнову допомогу, яка не має на меті отримання прибутку або інших доходів / компенсацій. Якщо благодійна діяльність здійснюється у сфері освіти, культури, мистецтва та ін., то така діяльність визнається меценатством.

Благодійна діяльність може здійснюватися у вигляді: безкоштовної передачі у власність або користування майна, послуг; публічний збір пожертвувань; управління благодійними ендавмент (майном у вигляді вкладів, корпоративних прав та ін.) тощо. Благодійним організаціям забороняється надавати благодійну допомогу політичним партіям або від імені політичних партій, а також брати участь у передвиборній агітації.

Благодійні організації бувають наступних видів:

  1. Благодійна організація — створюється мінімум 2-ма засновниками і діє на підставі статуту.
  2. Благодійна установа — благодійна організація, яка діє на підставі акту, згідно з яким засновник (засновники) передав своє майно організації на певні цілі. Такий акт може бути викладено навіть в заповіті. Після створення благодійної установи така організація діє на підставі установчого акту, а засновник (засновники) втрачає право управління організацією.
  3. Благодійний фонд — благодійна організація, яка діє на підставі статуту, і засновники якої не повинні передавати майно фонду. Благодійний фонд може бути створений і одним засновником. Активи благодійного фонду можуть формуватися як засновниками / учасниками, так і іншими особами (благодійниками).

Засновниками благодійних організацій можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших осіб публічного права. Саме засновники визначать цілі благодійної організації, затверджують установчі документи.

Крім засновників в благодійних організаціях (за винятком благодійної установи) можуть бути учасники, які вступають в права засновників в порядку, визначеному в установчих документах.

В установчих документах благодійних організацій визначаються назва і цілі такої організації, органи управління та їх компетенція, джерело активів і порядок їх розподілу і т.д. Благодійні організації самостійно визначають сфери, види, місце, терміни і одержувачів (беніфіціари) благодійної допомоги в своїх установчих документах. 

Благодійні організації підлягають державній реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців».

Іноземні благодійні організації можуть відкривати в Україні представництва та філії за умови їх акредитації відповідно до положень Закону України «Про громадські об’єднання», про порядок акредитації відокремленого підрозділу громадської неурядової організації.

Органами управління благодійних організацій є загальні збори учасників, виконавчий орган та наглядову раду.

Як вже було зазначено вище, благодійна організація не може бути створена і діяти з метою отримання прибутку, а тому її засновники не зможуть отримувати дивіденди або винагороду. Разом з тим, на всіх працівників благодійних організацій поширюється дія трудового і податкового законодавства. Це означає, що директор, бухгалтер та інші співробітники благодійної організації повинні отримувати заробітну плату та інші належні компенсації, вони мають право на відпустку, лікарняні і т.п.

Благодійні організації можуть утворювати відокремлені підрозділи, бути засновниками інших благодійних організацій, спілок, асоціацій та ін.

Благодійні організації складають та подають фінансову, статистичну та іншу обов’язкову звітність.

Відповідно до п. 155 Постанови КМУ «Про затвердження правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» водій таксі несе відповідальність за життя і здоров’я пасажирів, пошкодження та втрату прийнятого до перевезення вантажу.

Якщо з вини водія таксі трапилась ДТП, в результаті якої нанесено шкоду здоров’ю пасажира (або настала його смерть), водій таксі притягується до цивільної і адміністративної/кримінальної відповідальності.

Цивільна відповідальність полягає в необхідності відшкодувати шкоду потерпілій стороні. Зокрема, при завданні шкоди здоров’ю відшкодуванню підлягають втрачений потерпілим заробіток (дохід), який він/вона могли б отримати, а також додатково понесені видатки, пов’язані з пошкодженням здоров’я (наприклад: лікування, додаткове харчування, протезування, сторонній догляд, підготовка до іншої професії та інше) (ч. 1 ст. 1195 ЦК України). Також на підставі ст. 1168 ЦК України потерпіла сторона має право вимагати відшкодування моральної шкоди (моральна шкода може бути відшкодована як одноразово так і шляхом щомісячних платежів).

Для отримання відшкодування шкоди, нанесеної здоров’ю в результаті ДТП, необхідно звернутись з позовною заявою в суд до винної особи (подається також в рамках кримінального провадження). Слід підкреслити, що для найбільш повного і успішного відшкодування доцільно використовувати документи, видані в органах ДАІ, де вказуються потерпілі в ДТП. Без наявності в протоколах, довідках ДАІ інформації про постраждалих в результаті ДТП отримання компенсації в судовому порядку можу бути ускладнено.

На даний час існує багато аспектів розгляду цивільних справ за фактом нанесення шкоди здоров’ю, у зв’язку із чим розгляд даного питання не завжди матиме позитивний результат, адже існує багато нюансів. В зв’язку із цим ми рекомендуємо ще на стадії розгляду справи в органах ДАІ або при поданні позовної заяви звернутись до юриста за консультацією.

Незалежно від цивільного процесу розглядаються питання притягнення винної сторони до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Для підготовки позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої в результаті ДТП, до суду необхідні наступні документи:

  1. Ваш екземпляр заяви до страхової компанії з проханням виплатити страхове відшкодування.
  2. Постанова суду про притягнення винуватця до адміністративної відповідальності.
  3. Акт експертизи, страховий акт і т.п., що підтверджує розмір завданої шкоди.
  4. Довідка ДАІ про реєстрацію ДТП.
  5. Договір страхування, страховий поліс винуватця ДТП.
  6. Копія паспорта.
  1. Довідка про присвоєння ідентифікаційного номера платника податків.
  2. Документ, що підтверджує право на водіння.
  3. Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
  4. У разі якщо Ви не є потерпілим або законним представником потерпілого — документ, що підтверджує Ваше право на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину).
  5. Якщо вимога пов’язана з відшкодуванням шкоди, заподіяної майну, — документ, який підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння ДТП.
  6. Свідоцтво про смерть потерпілого — у разі вимоги відшкодувати збиток, в зв’язку зі смертю потерпілого.
  7. Документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, — у разі вимоги про відшкодування витрат на похорон потерпілого.
  8. Документи, що підтверджують знаходження на утриманні потерпілого — у разі вимоги відшкодувати збиток, в зв’язку зі смертю годувальника.

Якщо якийсь із вищезазначених документів відсутній, наші спеціалісти готові надати допомогу в їх отриманні (якщо це є можливим), а за необхідності – оцінять можливість звернення до суду за відсутності такого документу.

Громадська організація в Україні — це добровільне об’єднання людей, які переслідують спільні цілі (економічні, соціальні, культурні, екологічні тощо).

Як правило, громадські організації є неприбутковими, тобто їх діяльність здійснюється без мети отримання прибутку. Засновники таких організацій не мають права на частку майна громадського об’єднання та не відповідають за його зобов’язаннями. Доходи або майно громадського об’єднання не підлягають розподілу між його членами і не можуть використовуватися для вигоди членів (учасників).

У той же час всі особи, які працюють в громадській організації, користуються правами, встановленими законодавством України про працю. Тобто вони мають право на заробітну плату, відпустку та інші блага. Це право не поширюється на волонтерів.

Прикладами громадських організацій можуть бути такі організації, які займаються просвітницькою діяльністю, надають матеріально-технічну допомогу, спортивні клуби тощо.

Слід також підкреслити, що українське законодавство відокремлює громадські організації від політичних партій, релігійних організацій, професійних об’єднань та ін. Пов’язано це з тим, що діяльність зазначених організацій піддається спеціальному регулюванню і контролю з боку держави.

Крім того, українське законодавство відрізняє громадську організацію від громадського союзу. Їх суттєва відмінність полягає в тому, що громадська спілка може об’єднувати в собі як фізичних, так і юридичних осіб. Засновниками і членами громадської організації можуть бути тільки фізичні особи.

Засновувати (створювати) громадські організації можуть  громадяни України, які досягли 18 років, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Засновниками молодіжних та дитячих громадських організацій можуть бути фізичні особи, які досягли 14-річного віку.

Вступати в громадську організацію, тобто бути її членами, можуть громадяни України, які досягли 14-річного віку , іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.

Для того, щоб діяльність громадської організації була законною, організацію необхідно зареєструвати в органах Міністерства юстиції.

Формально процес становлення громадської організації можна розділити на три етапи: проведення установчих зборів, державна реєстрація громадської організації, включення громадської організації до реєстру неприбуткових організацій. 

Проведення установчих зборів

На установчих зборах повинні бути вирішені наступні питання: назва та місцезнаходження громадської організації, мета створення і діяльності громадсько організації, затвердження статуту, вибір керівника або створення керуючого органу та інше.

В результаті проведення установчих зборів повинно бути прийнято рішення про створення громадської організації (оформляється у вигляді протоколу). 

Реєстрація громадської організації в органах Міністерства юстиції

Діяльність громадської організації в Україні може здійснюватися як зі статусом юридичної особи, так і без такого.

Для отримання статусу юридичної особи засновник громадської організації повинен протягом 60 днів з дня проведення установчих зборів звернутися із заявою про реєстрацію (і доповненнями до нього) до органу міністерства юстиції за місцезнаходженням громадського об’єднання.

На підставі поданих документів орган реєстрації протягом 3-х робочих днів приймає рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації, проте цей строк може бути продовжений реєстратором, але не більше ніж на 15 днів (також може бути прийнято рішення про доопрацювання поданих документів, в такому випадку термін прийняття рішення про реєстрацію призупиняється).

Позитивне рішення реєстраційний орган оформляє у вигляді наказу, вносить відповідні відомості до Реєстру громадських об’єднань, видає заявнику виписку з Єдиного державного реєстру.

Якщо громадська організація збирається здійснювати свою діяльність без отримання статусу юридичної особи, то її реєстрація носить повідомний характер. Для цього протягом 60 днів з дня проведення установчих зборів необхідно повідомити в реєстраційний орган про створення громадської організації, подавши заяву і доповнення до неї.

Якщо претензій до документів немає, реєстраційний орган протягом 3 робочих днів з дня отримання документів, приймає рішення про прийняття письмового повідомлення та вносить відомості до Реєстру громадських об’єднань. Копія рішення надсилається засновникам. 

Подача заяви про включення до Реєстру неприбуткових організацій

Для того, щоб громадська організація набула статусу неприбуткової організації, необхідно подати реєстраційну заяву за формою № 1-РН (з додатками) до місцевого органу фіскальної служби (податкову).

У зв’язку з тим, що останнім часом багато власників нерухомого майна стали жертвами рейдерського захоплення земельних ділянок, будинків, квартир та іншої нерухомості, був розроблений електронний сервіс, який дозволяє власнику нерухомого майна бути в курсі будь-яких реєстраційних дій, що здійснюються з його нерухомістю. Це означає, якщо хтось буде таємно здійснювати будь-які дії в реєстрі щодо Вашої квартири (земельної ділянки тощо) (продавати, дарувати тощо) – Вам прийде смс-повідомлення. Для «встановлення» такого повідомлення необхідно звернутися до будь-якого реєстратору (ЦНАП, нотаріус) і внести в реєстр нерухомості відповідний запис (з номером телефону для отримання смс).

До запровадження даного сервісу власник нерухомого майна міг дізнатись про те, що з його нерухомістю проводились протизаконні реєстраційні дії лише подавши запит на отримання такої інформації. Таким чином власники нерухомого майна навіть не здогадувались, про те що нерухомість їм більше не належить аж до поки  не починали його продавати, дарувати або не приходили «нові» власники нерухомого майна.

Завдяки смс-сповіщенню Ви будите знати, що з вашою нерухомістю намагаються вчинити протиправні дії, а отже зможете одразу звернутись до державного реєстратора з заявою про  заборону на проведення реєстраційних дій щодо вашої нерухомості, як це передбачено ст. 25 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та подати відповідну заяву до  правоохоронних органів. Крім того, отримавши смс-повідомлення можна і потрібно негайно зв’язатися з реєстратором (нотаріусом), який здійснює таку незаконну реєстрацію, і попередити переоформлення нерухомості на шахраїв, а також звернутися в поліцію і за допомогою адвоката.

Введення у Черновецькій, Київській областях (перелік може змінюватись) надзвичайної ситуації у населення і бізнесу виникло питання: що зміниться, і як це вплине на  звичний уклад?

Основним нормативно-правовим актом в цій сфері є Кодекс цивільного захисту населення України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17).

Введення надзвичайної ситуації (надалі – НС) означає зміну у роботі державних структур, частковим перерозподілом повноважень,створенням спеціальних штабів і комісій тощо. Державні органи повинні більше приділяти уваги інформуванню населення про НС, надавати спеціальну допомогу, здійснювати низку заходів тощо. Рух аварійного транспорту має пріоритет. Може бути введено обмеження руху вантажного і габаритного транспорту на певній території.

 Підприємства при НС повинні зі своєї сторони мінімізувати ризики для своїх працівників від причин НС, приймати можливу участь в усуненні причин і наслідків НС.

І підприємства і населення повинні дотримуватись вимог і заходів, що приймаються  суб’єктами забезпечення цивільного захисту для подолання причин і наслідків НС.

При цьому, оголошення НС не означає автоматичного обмеження руху всередині або за межі області, у якій оголошено НС.

Будь-які обмежувальні заходи вводяться в дію відповідним штабом з ліквідації НС. Саме тому для бізнесу і населення значно важливіше слідкувати за рішеннями, які приймаються локальними суб’єктами забезпечення цивільного захисту, що можуть встановлювати додаткові вимоги і обмеження.  

«28» квітня 2020 р. вступив в силу новий закон у сфері фінансового моніторингу (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20, далі – «Закон»). Таке явище, як фінансовий моніторинг (далі – «ФінМон») діє в Україні давно, і багато з ним стикалися. Розглянемо лише ті зміни, які можуть торкнутися громадян і ФОП, а не бізнесу або випадків відмивання коштів. 

Мета ФінМона – боротьба і протидія нелегальним доходам та фінансуванню тероризму, незаконної торгівлі (обороту) зброї та інше. 

Існує ряд суб’єктів, які здійснюють ФінМон: банки, страхові компанії, нотаріуси та ін. Найбільш актуальним і повсякденним є ФінМон, здійснюваний банками. 

Якщо розглядати роботу банків в сфері переказу коштів, то закон встановлює, що банки зобов’язані:

  • Перевіряти легальність фінансової операції та джерела походження коштів.
  • Проводити ідентифікацію особистості відправника / одержувача (тобто отримати документи про них (паспорт, номер ДРФО (ІПН), витяг про реєстрацію в ЄДР тощо). 
  • Проводити верифікацію (встановлювати, чи дійсно відправник дав згоду на здійснення переказу грошей). 
  • Інше. 

Перевірка легальності, як і вся процедура ФінМона є обов’язковою згідно із законодавством Закону тільки щодо фінансових операцій на суму понад 400 тис. грн., в разі: видачі / передачі готівки, перерахування грошових коштів за кордон, інше. Правда, банк має право сам доповнювати перелік перевірених угод. 

В іншому, Закон зобов’язує банки проводити ідентифікацію і верифікацію платника / одержувача. 

Верифікація і ідентифікація – процедури, які проходили всі, коли відкривали банківський рахунок: надавали документи про себе, підтверджували свою особистість.

Відповідно, якщо у відправника / одержувача відкритий рахунок в банку і він відправляє / отримує грошові кошти через свій рахунок, значить ідентифікація / верифікація проходять автоматично при роботі з клієнт-банком. Тому, нове правило закону про те, що перерахування грошових коштів на суму 5000 грн. і більше можливо тільки за умови ідентифікації та верифікації, обмежує відправку та отримання грошових коштів через термінали без використання особистих банківських карток або інших ідентифікаторів.

У законі відсутнє обмеження по кількості зарахувань грошових коштів на карту. Але згодом будуть видані регламенти, які більш детально визначать, які угоди банкам наказано вважати сумнівними і доповідати про них в уповноважені органи. 

З великою часткою ймовірності в майбутньому банки будуть жорсткіше контролювати постійні надходження / відправлення грошових коштів людьми, які не є ФОП. Таким чином, можливо, держава за допомогою банків спробує подолати незадекларовану торгівлю товарами на постійній основі (без відкриття ФОП).

Перекази між власними рахунками в різних банках також не обмежені, оскільки клієнти в них вже ідентифіковані та веріфіковані (ч. 9 ст. 14 Закону).

Не доведеться проходити ідентифікацію та верифікацію (надавати паспорт, входити в особистий кабінет Банк-онлайн) для: сплати податків, зняття коштів з власного рахунку. 

Однак в касі банку все одно можуть зажадати паспорт (на розсуд банку). 

Що буде, якщо банк вважатиме переказ сумнівним?

У разі «підозрілої фінансової операції» банки можуть призупинити її, вимагати додаткові документи. Мета: перевірити джерело грошей, мету їх перерахування, контрагентів (чи не внесені вони в «чорні списки»). 

Таке розслідування може тривати від 7 до 30 робочих днів з повідомленням компетентних органів. Підсумок може бути різний: від розблокування рахунків до кримінальних справ.

Слід зазначити, що дане право банків на перевірку не пов’язане з вище представленим правилом «про 5000 грн.», воно існувало і раніше. Деякі могли стикатися з ним, коли здійснювали значні фінансові операції. 

Решта змін стосуються роботи з нерезидентами, публічними особами та інше, що в меншій мірі стосується обивателя.

Люди досить часто дають / беруть в борг у своїх родичів, друзів, знайомих. І від правильного юридичного оформлення даних відносин багато в чому залежать перспективи судового стягнення боргу в разі його неповернення.

Важливо пам’ятати, що відповідно до положень ЦК України передача грошових коштів не може підтверджуватися показаннями свідків. Тому посилатися на те, що кілька людей засвідчили передачу грошей, буде не результативним в суді.

Знову ж правильним з юридичної точки зору є оформлення боргу в формі письмового договору і / або розписки. При цьому судова практика в Україні давно вже визначила, що достатнім доказом позики і передачі грошових коштів є розписка. Тому юридично коректним оформленням боргу може служити розписка. Договір позики буде додатковим не зайвим документом, який може визначати штрафні санкції, порядок врегулювання спору та інше. Разом з тим, щоб розписка була достатнім доказом існуючого боргу, вона повинна бути оформлена юридично грамотно, зокрема, містити положення про факт передачі грошових коштів між сторонами.

 Пропонуємо Вашій увазі типову форму розписки, по якій адвокати юридичної компанії «Зільвер» не раз згодом стягували кошти з боржника, без оформлення договорів або додаткових документів.

РОЗПИСКА

Я, ____________________ (ПІБ), «__» _________ 19__ року народження, паспорт серії __ № __________, виданий __________ ___ ___ УМВС, «__» _______ ____ року, який зареєстрований за адресою: місто __________, __________, будинок __, квартира __, РНОКПП__________, отримав від ____________________(ПІБ), «__» _________ 19__  року народження, громадянина України, паспорт серії __ № __________, виданий __________ ___ ___ УМВС, «__» _______ ____ року, яка зареєстрована за адресою: місто __________, __________, будинок __, квартира __, РНОКПП __________, грошові кошти у борг у розмірі __________  (__________) доларів США.

Зобов’язуються повернути __________________ грошові кошти, які були взяті у борг наступним чином:

  • суму у розмірі ____ (_____________) доларів США до «__» __________ 2020 року;
  • суму у розмірі ____ (_____________) доларів США до «__» __________ 2021 року.

«__» _______.2020 року                                                              ________________________

                                                                                                      (підпис)

Виграні справи по стягненню боргу починаючи з 01.01.2023 р.:

Виграли спір у господарському суді

Виграли справу про стягнення боргу за договором позики

Чинним законодавством України передбачена можливість отримання пенсії померлого законного чоловіка (дружини). Такий вид пенсії, згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – «Закон»), називається пенсією у зв’язку з втратою годувальника. Розмір такої пенсії складає 50 % від пенсії за віком померлого чоловіка (дружини).

Стаття 36 Закону встановлює, що така пенсія може бути призначена непрацездатним членам сім’ї померлого, які були на його утриманні.

Таким чином, для здобуття пенсії померлого чоловіка (дружини) необхідно, щоб чоловік (дружина) померлого:

a) був/була непрацездатним (у випадку, якщо дружина (чоловік) є особою з інвалідністю або досягла пенсійного віку; у випадку, якщо чоловік (дружина) померлого годувальника не працює і зайнятий доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років);

b) був/була на утриманні померлого.

Слід зауважити, що утримання могло бути і не повним. Достатньою умовою є той факт, що чоловік (дружина) отримував/отримувала від померлого годувальника допомогу, яка була для нього/неї постійним і основним джерелом коштів для існування.

Саме цей факт зазвичай і вимагає підтвердження. Таким підтвердженням може слугувати довідка з ЖЕКу або сільської ради. Якщо ці установи відмовляються видавати таку довідку, то факт знаходження на утриманні можна встановити в судовому порядку.

Для цього громадянин звертається до суду з відповідною заявою і прикладає:

1) копію свідоцтва про смерть годувальника;

2) копію свідоцтва про шлюб;

3) докази, які підтверджують факт знаходження заявника на утриманні померлої особи (документи, акти, листи ділового і особистого характеру, довідку про доходи, довідку про розмір своєї пенсії);

4) докази, які встановлюють, що надані заявникові матеріальні засоби були основним і постійним джерелом для його існування (квитанції і інші документи, які свідчать про отримання заявником грошових коштів або іншої допомоги від годувальника; квитанції, які підтверджують витрати заявника);

5) довідку з ЖЕКу або сільської ради про те, що заявник звертався до них за здобуттям документа, підтверджуючого факт знаходження на утриманні померлого годувальника, але йому було відмовлено в цьому у зв’язку з відсутністю відомостей про утримання.

Після отримання довідки в ЖЕКу/сільській раді або судового рішення необхідно подати відповідну заяву в органи Пенсійного фонду України. Для подачі заяви необхідно мати:

1) паспорт заявника та його реєстраційний номер облікової картки платника податків;

2) документ про місце проживання заявника;

3) трудова книжка і/або пенсійне посвідчення померлого;

4) документ, який підтверджує знаходження заявника на утриманні померлого (довідка з ЖЕКу/сільської ради або рішення суду);

5) довідка про склад сім’ї чи свідоцтво про шлюб, якщо в паспорті відсутній запис про укладання шлюбу. В окремих випадках це може бути рішення суду;

6) свідоцтво про смерть померлого.

Банкрутство фізичної особи врегулюовано в Кодексі України про процедури банкрутства, який дозволяє визнати неплатоспроможним (тобто банкрутом) не тільки юридичну особу, а й фізичну особу.

При цьому провадження про визнання фізичної особи неплатоспроможним може бути відкрито тільки за заявою самої фізичної особи – боржника.

Підставами для відкриття господарським судом провадження про неплатоспроможність фізичної особи (ст. 115 КУпПБ) є:

1) розмір простроченої заборгованості становить не менше 30 розмірів мінімальної зарплати;

2) боржник не погашає борги в розмірі понад 50% щомісячних платежів по кожному з фінансових зобов’язань;

3) у виконавчому провадженні винесено постанову про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення;

4) існують інші обставини, які підтверджують ризик настання неплатоспроможності боржника.

У зазначені суми боргів не включаються фінансові санкції (неустойка, штраф, пені тощо).

В рамках банкрутства фізичної особи можливі реструктуризація боргу, погашення боргу за рахунок реалізації майна боржника.

При цьому реалізації підлягає все майно боржника, за окремими винятками, встановленими законодавством, і єдиного місця проживання боржника, яке не є предметом забезпечення боргу (тобто не перебуває в заставі або іпотеці):

– квартира не більше 60 м2 або житлова площа не більше 13,65 м2 на кожного члена сім’ї; або

– житловий будинок не більше 120 м2.

Неліквідне майно вартістю до 10 розмірів мінімальних зарплат може бути також виключено зі складу ліквідаційної маси, відповідно, не буде підлягати примусовій реалізації.

На час розгляду справи про банкрутство фізичної особи боржнику за ухвалою суду може бути заборонений виїзд за кордон, як це визначено в ч. 5 ст. 337 ГПК України.

Якщо в ході процедури банкрутства фізичної особи не вдалося реструктуризувати борг або погасити заборгованість, суд виносить в порядку ст. 134 КУпПБ ухвалу про завершення процедури банкрутства і звільняє боржника-фізичну особу від боргів.

Таким чином, після завершення процедури банкрутства фізична особа звільняється від боргів (вимог кредиторів). Винятком з цього правила є борги:

 1) за відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров’я або смертю фізичної особи;

2) по сплаті аліментів;

3) нарозривно пов’язані з особистістю фізичної особи.

Зазначені винятки не обмежені процедурою банкрутства фізичної особи, і вимоги по ним можуть бути пред’явлені в будь-який момент згідно із загальними вимогами законодавства.

Наслідками «визнання фізичної особи банкрутом» (звільнення від боргів) є:

  1. Неможливість протягом 5 років відкриття провадження про банкрутство боржника за заявою самого боржника, якщо тільки борги по попередній справі про банкрутство не були погашені.
  2. Обов’язок банкрута протягом 5 років при укладанні договорів позики, кредитних договорів, договору поруки або договору застави письмово повідомлять іншу сторону про факт своєї неплатоспроможності.
  3. Протягом 3 років неможливість вважатися особою, яка має бездоганну ділову репутацію (може бути застосовано при відборі на окремі посади).

Згідно ст. 130 КУпАП керування автомобілем особою в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння тягне за собою притягнення «пятного водія» до адміністративної відповідальності: штраф 17000,00 грн. і позбавлення права керування траспортними засобами на 1 рік (а разі першого порушення).

Зазвичай водії в стані алкогольного сп’яніння не викликають адвоката на місце оформлення протоколу і самостійно спілкуються із поліцією. Як наслідок, адвокат вступає у справу за ст. 130 КУпАП вже коли матеріали справи передані в суд.

Перспективи виграшу справи за водіння транспортного засобу в стані алкогольного сп’яніння залежать від обставин і коректності оформлення поліцією документів. Правову оцінку матеріалам справа, як і представництво інтересів «п’яного водія» в суді краще доручити адвокату, який професіонально зможе надати послуги по справа за ст. 130 КУпАП.

Втім, якщо водія зупинила поліція, поліцейські повинні повідомити про причини зупинення (які вказані в ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію»). При цьому поліцейський може на місці провести перевірку («огляд») водія на стан алкогольного сп’яніння: за допомогою спеціально сертифікованих технічних приладів або в присутності двох свідків (дії поліцейського регулюються відповідною Інструкцією).

В разі незгоди із результатами такого огляду або відмови від проходження огляду, подальший огляд здійснюється в найближчому медичному закладі, якому надано таке право (згідно відповідного Порядку). Огляд водія, якого підозрюють в находженні у стані наркотичного сп’яніння, перевіряє доктор.

Результати огляду доводяться до відома водія в присутності поліцейського, про що зазначається в медичне заключення.

При цьому, в разі ДТП із потерпілими такі огляди є обов’язковими.

Слід враховувати, що в разі відмови від огляду на стан алкогольного або іншого сп’яніння також тягне за собою накладення штрафу 17000,00 грн. і позбавлення прав згідно ст. 130 КУпАП.

За результатами огляду, згідно Інструкції, складається протокол про адміністративні правопорушення (ст. 130 КУпАП), до якого додаються письмові пояснення свідків, акт огляду, інші документи, які містять інформацію про адміністративне правопорушення згідно ст. 130 КУпАП.  

В разі незгоди із змістом протоколу водій має право внести відповідні зауваження в протокол.

Адвокати адвокатського об’єднання «Модус Зільвер» (м. Київ) рекомендують підписувати протокол із внесенням власних зауважень. Такі зауваження можуть були викладені на окремому аркуші, про що вказується в протоколі про адміністративне правопорушення згідно ст. 130 КУпАП.

Згодом матеріали справи передаються в суд, який розглядає питання про притягнення до адміністративної відповідальності «п’яного водія».

Строк притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП – один рік.

Нижче наводимо посилання на постанови судів, в яких водіїв звільнили від відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП:

  1. Постанова КАС від 08.11.2021 року в справі №754/13995/21.
  2. Постанова КАС від 01.12.2021 року в справі 761/35181/21.
  3.  Постанова Оболонського районного суду м. Києва а від 14.01.2022 року в справі №756/12990/21.
  4.  Постанова Соломянського районного суду м. Києва від 25.10.2021 року в справі №760/25820/21.
  5.  Постанова Дніпровського районного суду м. Києва а від 28.10.2021 року в справі 755/12377/21.
  6.  Постанова Дарницького районного суду м. Києва від 10.01.2022 року в справі 753/25505/21.
  7.  Постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 07.12.2021 року в справі №755/17367/21.

При цьому результат у справах за ст. 130 КУпАП залежить від самого факту наявності сп’яніння, а також від професійності адвоката і від коректності оформлення документів поліцейськими.

Несвоєчасний розрахунок при звільненні із працівником є підставою для пред’явлення звільненим працівником декількох вимог до колишнього роботодавця:

  1. Стягнення самої суми заборгованості по заробітній платі на день звільнення.
  2. Стягнення суми, яка дорівнює середній заробітній платі з дати звільнення до дати фактичного розрахунку із звільненим працівником, але не більше як за шість місяців.
  3. Стягнення компенсації інфляційних нарахувань на суму боргу.

Зокрема, відповідно до ст. 116 КзпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Якщо роботодавець не надав відповідний розрахунок, то адвокат може звернутись до роботодавця з адвокатським запитом щодо отримання відповідної інформації. При відсутності відповіді або відмові у наданні інформації про розрахунки на адвокатський запит така інформація може бути витребувана судом.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116  КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З даних питань Велика Палата Верховного Суду надала роз’яснення у постанові від 26.02.2020р. по справі №821/1083/17.

Згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р. підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, зокрема, в разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів.

З даного питання правова позиція сформована Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 р. у справі № 21-518а14від 11.07.2017 р. у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 р. у справі № 522/5664/17.

Варто враховувати, що строк позовної давності у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні становить 3 (три) місяці з дня одержання письмового повідомлення про нараховані суми, а у спорах про поновлення на роботі – 1 (один) місяць з дня звільнення (ст. 233 КЗпП України).

Кредити. Порука. Застава. Іпотека

Досить часто банки залучають колекторів для стягнення боргів з позичальників. Слід пам’ятати, що діяльність колекторів в Україні не регулюється законодавством. Таким чином, вони виступають звичайними кредиторами або представниками банку, без будь-яких владних повноважень.

При спілкуванні з колекторами рекомендується:

1) вимагати від них надати посвідчення особи;

2) вимагати від них спілкування тільки в письмовому вигляді, ігнорувати їх пропозиції / вимоги зустрітися особисто «поспілкуватися»;

3) ні в якому разі не пускати колекторів додому / в квартиру;

4) у разі застосування колектором погроз  – звертатися в правоохоронні органи.

 З будь-яких питань, пов’язаних з кредитами, поручительством, іпотекою / заставами, колекторами Ви можете звернутися до наших адвокатів по кредитам та іншим фінансовим спорам. Наші юристи мають значний досвід судового оскарження дій банку, державних органів і колекторів, а також напрацювали практику захисту інтересів іншими юридичними способами. 

Чи може банк заборонити виїжджати за кордон?

Самостійно банк такі питання вирішувати не має права.

Виходячи зі змісту ст. 151 ЦПК України і значної судової практики, суди не уповноважені забороняти позичальникам виїжджати за межі України за позовами банків про стягнення заборгованості по кредиту (включаючи і поручителям).

Така заборона можлива лише як тимчасовий захід, і лише вже на стадії виконання судового рішення, коли боржник не погашає борги.

Чи може банк вимагати дострокового погашення суми боргу (кредиту)?

Підстави для такої вимоги слід перевіряти в самому тексті кредитного договору. За загальним правилом, якщо позичальник порушив терміни внесення платежів згідно з графіком, банк може вимагати від позичальника дострокового погашення всієї суми кредиту.

Чи можна продавати/покупати предмет застави?

Вчинення подібних дій не заборонено законом але за загальним правилом такі дії вимагають згоди заставодержателя. Разом з тим, відсутність згоди заставодержателя на відчуження предмета застави не може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу / дарування / міни такого майна. В такому випадку банк може вимагати дострокового погашення кредиту.

Чи може банк збільшувати процентну ставку за кредитом?

Якщо банк в односторонньому порядку (без Вашої згоди) збільшив процентну ставку за кредитом після 10 січня 2009 р. (включно), таке збільшення може бути оскаржене в суді. До вказаної дати банки мали право збільшувати процентні ставки в односторонньому порядку.

Чи можна зменшити розмір неустойок (штрафів, пені) по кредиту?

Якщо нараховані штрафні санкції значно більше самого боргу за кредитом, позичальник може просити зменшення штрафних санкцій в судовому порядку. З досвіду розгляду кредитних спорів вбачається, що місцеві суди не завжди застосовують дану норму закону, проте є позитивна практика зменшення сум неустойок (штрафів, пені) саме в суді касаційної інстанції.

Слід пам’ятати, що інфляційні нарахування і 3% річних не є штрафними санкціями, і суд не має права зменшувати їх розмір за заявою боржника.

Що робити, коли кредит вже погашений?

Після погашення кредиту рекомендується отримати від банку виписку, а також підтвердження того, що банк не має претензій до позичальника (наприклад, у вигляді довідки).

Обов’язково потрібно проконтролювати, щоб іпотека/застава були зняті, а поручителі проінформовані про факт погашення кредиту.

Чи можна визнати «валютний» кредитний договір недійсним?

Лише «споживчі кредити» мають бути в гривні. Якщо споживчий кредит наданий в іноземній валюті, дійсно є підстави для визнання договору недійсним. Всі інші кредити можуть надаватися в іноземній валюті, і за цією підставою не можуть бути визнані недійсними, якщо в банку є генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій (а вона у них є).

Чи можна розірвати кредитний договір через зміну курсу валют/економічної кризи тощо?

Розірвати кредитний договір можна лише за наявності чітких підстав, які визначені у ЦК України і у самому договорі.

Фінансова криза, коливання курсу валют не можуть бути підставою для розірвання кредитного договору. Виняток становлять споживчі кредити, якщо при укладанні відповідного договору позичальника (споживача) не повідомили про те, що валютні ризики несе саме споживач.

Чи повинні спадкоємці погашати кредит?

Спадкоємці позичальника відповідають перед банком за борги спадкодавця лише в розмірі вартості успадкованого майна. При цьому обов’язок погасити відсотки і неустойку за кредитом виникає тільки в разі, якщо такі відсотки і неустойка виникли за життя позичальника.

Що робити, якщо спільне майно подружжя передано в заставу / іпотеку без згоди другого з подружжя?

Оскільки розпорядження спільним майном подружжя здійснюється за згодою обох з них, передача в заставу / іпотеку майна без відповідної згоди може бути підставою для визнання договору застави / іпотеки недійсним.

03 червня 2014 було прийнято Закон України № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого в якості забезпечення кредитів в іноземній валюті”, який вступив в дію 07 червня 2014 р.

Відповідно до даного закону вводяться певні обмеження на примусове відчуження майна, переданого в заставу або іпотеку за валютними кредитами.

По-перше, банки не можуть реалізовувати (відчужувати) майно, яке передано в заставу або іпотеку, без згоди власника такого майна. Умовою для цього є:

  1.  кредит, який забезпечено заставою або іпотекою, є споживчим;
  2. кредит виданий в іноземній валюті;
  3. якщо мова йде про нерухомість, то:
    1. така нерухомість є місцем постійного проживання позичальника або іпотекодавця, або така нерухомість є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна;
    2. загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва) не перевищує 140 кв. метрів для квартири і 250 кв. метрів для житлового будинку;
    3. c. у позичальника або майнового поручителя у власності не перебуває інше нерухоме житлове майно.

По-друге, якщо в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) виручених грошей не вистачило для погашення боргу, банк (інша фінансова установа) не може звернути стягнення на інше майно позичальника в примусовому порядку.

По-третє, забороняється поступатися (продавати, передавати) правом вимоги за борговими зобов’язаннями на користь (у власність) інших осіб.

Це означає наступне:

  1. Квартира або інше майно, передане в заставу або іпотеку, може бути реалізовано банком або виконавчою службою тільки за згодою власника такого майна.
  2. Уступка права вимоги (факторинг) колекторам або іншим установам і фізичним особам забороняється.
  3. Цей мораторій діє протягом строку дії закону, тобто до прийняття нового закону, який повинен врегулювати відносини в сфері проблемних валютних кредитів.

Чи відповідає поручитель за борги позичальника, якщо на предмет іпотеки звернене стягнення?

Якщо після звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованість по кредиту не погашена, банк може звернутися з вимогами до поручителя відносно відшкодування суми, що залишилася.

Чи можна відмінити поруку, якщо позичальник не дав свою згоду на укладення договору поручительства?

Ні. Згода позичальника для укладення договору поруки не потрібна. Відповідно, відсутність такої згоди не впливає на дійсність самого договору.

Чи можна відмінити поруку, якщо поручителя не повідомили про фінансовий стан позичальника?

Ні. Банки не зобов’язані інформувати поручителя про фінансовий стан позичальника. Тому відсутність такого інформування не може бути підставою для розірвання договору поруки або визнання його недійсним.

Коли припиняється порука?

Поручительство может быть прекращено в следующих случаях:

1) Зміна процентної ставки по кредиту. Оскільки поручитель дає свою згоду на забезпечення виконання позичальником кредитного договору, то дана згода тісно пов’язана з істотними умовами самого договору про кредитування. Тому зміна суми кредиту, процентних ставок можуть слугувати підставою для припинення поруки.

2) Закінчення терміну оплати. Якщо протягом 6 місяців після настання кінцевого терміну сплати кредиту (остання дата згідно з графіком платежів, дата дострокового повернення кредиту) банк не пред’явить вимоги до поручителя, порука вважається припиненою.

3) Заміна позичальника. Порука також припиняється у випадку, якщо поручитель не хоче відповідати за борги нового позичальника (спадкоємця або особи, якій поступилися боргом).


Предмет іпотеки може бути: 1) переданий банку в рахунок погашення боргу; 2) проданий банком третій особі; 3) реалізований на публічних торгах. Часто в договорах іпотеки передбачені всі можливі шляхи реалізації предмету іпотеки, але який з них вибере банк – залежить від конкретного випадку.

При певних обставинах іпотекодавець може в судовому порядку відстрочити реалізацію предмету іпотеки.

Як захищаються права дітей, які володіють/проживають в квартирі/будинку, які передані в іпотеку?

Якщо діти були власниками або були зареєстровані в квартирі/будинку до передачі відповідної нерухомості в іпотеку, то будь-які дії банку відносно реалізації предмету іпотеки повинні здійснюватися за участю органу опіки і опікування. Виселення таких дітей з квартири/будинку можливо лише за наявності у дітей іншого житла.


За загальним правилом, суперечки по кредитах розглядаються в суді за місцезнаходженням відповідача. Однак якщо кредит є споживчим, позичальник може звернутися до суду за своїм місцем проживання.

При цьому суперечки щодо нерухомого майна розглядаються судами за місцезнаходженням такого майна.

Досить часто в кредитних договорах встановлюється так зване «третейське застереження», згідно з яким всі суперечки між банком і позичальником передаються на розгляд в певний третейський суд. Найчастіше це не на користь позичальника. При цьому важливо пам’ятати, що відповідно до п.6 ч.1 ст. 207 ЦПК України, Закону України «Про третейські суди» позичальникові не може бути відмовлено в зверненні до районного суду за своїм місцем проживання, навіть якщо в кредитному договорі є «третейське застереження». 

Після винесення судового рішення про стягнення боргу для звернення за примусовим виконанням такого рішення до виконавчої служби (державної або приватної) позивач (стягувач, кредитор) має отримати в цьому ж суді виконавчий документ (виконавчий лист або наказ тощо). Для успішного виконання судового рішення доцільно знати нижченаведену  інформацію.

  • Строк для пред’явлення виконавчого документу?

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох років з моменту набуття законної сили відповідного судового рішення.

  • Cтрок для відкриття виконавчого провадження?

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов’язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

  • Що відбувається далі?

Відповідно до ч. 5 і ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»   виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні – щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці – щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

  • Якщо у боржника відсутнє майно? 

Якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, виконавчий документ повертається стягувачу (п. 2 ч. 1 ст. 37  Закону України «Про виконавче провадження»).

  • Якщо виконавець повернув виконавчий документ стягувачу?

В разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, строк пред’явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв’язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника – з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Після повернення виконавчого документу стягувачу строк буде поновлений повністю (3 роки) для пред’явлення документу до виконавчої служби.

Стягувач, після того як йому повернули виконавчий документ, може знову звернутися до виконавчої служби для того, щоб вони відкрили виконавче провадження і весь процес запустити знову. І фактично цей цикл може повторюватися необмежену кількість разів.

Право інтелектуальної власності

Авторське право – це збірне поняття, що означає особливе право окремої особи на результат її інтелектуальної/творчої діяльності. Об’єктами авторського права можуть бути:

1) літературні та письмові твори (книги, брошури, статті та ін.);

2) виступи, лекції, усні твори і т.п.;

3) комп’ютерні програми (даний об’єкт є досить специфічним і має ряд особливостей);

4) музичні та аудіовізуальні твори;

5) твори архітектури, містобудування та ін.;

6) художні твори;

7) фотографії і їх аналоги;

8) твори ужиткового (народного) мистецтва (шиття, кераміка, різьблення і т.д.);

9) ілюстрації, карти, плани, ескізи;

10) збірники;

11) інше.

Особа, яка створила один з перерахованих вище творів, стає автором такого об’єкта інтелектуальної власності. Законодавство України надає автору особливі права і гарантії, встановлює способи захисту авторських прав від незаконного використання або знищення творів.Згідно з українським законодавством авторські права поділяються на особисті майнові та особисті немайнові права (даний розподіл прийнято не у всіх країнах Європи). Принципова відмінність між цими двома групами прав полягає в тому, що майнові права стосуються можливості використовувати сам твір в різних формах, а немайнові більшою мірою покликані гарантувати визнання за творцем твори його авторства. Як наслідок, майнові права можуть бути передані третім особам (продані, передані за ліцензійною угодою та ін.), а немайнові закріплюються за автором довічно.

Розробляючи торгову марку (знак для товарів і послуг) необхідно пам’ятати, що для забезпечення її захисту необхідно буде зареєструвати такий знак. Реєстрація знака на товари і послуги дає виняткові права інтелектуальної власності на його використання.

І ще на стадії затвердження торгової марки рекомендується перевірити, чи немає аналогічних або дуже схожих (подібних до ступеня змішання) вже зареєстрованих торгових марок в Україні (або іншій державі, де планується реєстрація) або торгових марок, ще знаходяться на стадії державної реєстрації.

Тому, звертаючись до брендингових агентств, уточніть, чи проводять вони звірку запропонованого вам логотипу з уже зареєстрованими або ще знаходяться на стадії державної реєстрації в Україні торговими марками.

Попередній пошук зареєстрованих торгових марок можна провести (навіть самостійно) з використанням бази «Укрпатенту» (http://base.uipv.org/searchBul/). Для повного аналізу перспектив реєстрації Вашого знака рекомендується замовити в «Укрпатенті» перевірку, результатом якої буде офіційний документ, який свідчить про зареєстровані торгові знаки, а також знаки, які перебувають на стадії реєстрації.

У практиці нашої юридичної компанії були випадки, коли відповідно до попереднього пошуку за певним логотипу знаходилася велика кількість схожих зареєстрованих торгових марок. У той же час, розібравшись з деталями, наші юристи дійшли висновку про можливість реєстрації торгової марки клієнта, що згодом успішно і реалізовувалося. Справа в тому, що реєстрація здійснюється в обраних заявником класах товарів і послуг (всього 45 класів відповідно до чинної в Україні міжнародною класифікацією), і певні класи можуть бути «вільними» від аналогічних торгових марок. Більш того, в деяких випадках, фахівці бачать відмінності в торгових марках, що дозволяє в подальшому успішно зареєструвати цікавий для нас знак (неспеціалісту може здатися, що все знаки схожі, а тому і перспектив немає).

 Загальний висновок: перед подачею заяви про реєстрацію торгової марки перевіряйте наявність аналогічних зареєстрованих або які ще знаходяться на стадії державної реєстрації знаків для товарів і послуг. І при необхідності проконсультуйтеся у фахівців про перспективи реєстрації обраного Вами логотипу.

Кіберсквоттінг – реєстрація доменного імені без наявності зареєстрованої торгової марки(знака для товарів і послуг) з метою продажу домену зацікавленій особі . Найчастіше зацікавлена особа є правовласником відповідної торгової марки, але з якоїсь причини вона не зареєструвала на себе однойменний домен .

На практиці кіберсквоттінг виглядає наступним чином: компанія реєструє торгову марку, а з часом виявляється, що хтось сторонній зареєстрував на себе домен, що співпадає з торговою маркою. Більше того, зареєструвавши домен, стороння особа нерідко торгує через цей сайт продукцією, що випускається правовласником торгової марки. В результаті, компанія не тільки не може використовувати необхідний домен, але і втрачає контроль над дистрибуцією товарів. Іноді кіберсквотери вимагають грошову винагороду взамін передачі прав на домен.

Зіткнувшись з такою ситуацією, необхідно чітко знати: використання в доменному імені позначення, ідентичного зареєстрованій торговій марці, є використанням такої торгової марки. Тому, якщо торгова марка і домен збігаються, то тільки той, на кого зареєстрована торгова марка, має право використовувати її в домені. Встановивши, що у кіберсквоттера немає зареєстрованих прав інтелектуальної власності на торгову марку, а у Вас є свідоцтво про права на знак для товарів і послуг, можна вимагати від кіберсквоттера припинити використовувати торгову марку в домені. Для початку юристи готують претензію, вступають в переговори з кіберсквоттерами. Якщо переговорний процес не дасть необхідного результату, необхідно звертатися за захистом своїх прав інтелектуальної власності до суду. Юристи компанії «Зільвер» мають досвід захисту прав на торгові марки від кіберсквотерів в судах України та готові допомогти Вам у цьому питанні. У той же час, трапляється, що відповідач перебуває за межами України, і за загальним правилом, необхідно звертатися до іноземних судів. У кожному конкретному випадку наші юристи виберуть найкращий спосіб захисту прав на Вашу торгову марку.

МКТП – міжнародна класифікація товарів і послуг.

Класи МКТП – певним чином згруповані товари і послуги , щодо яких здійснюється реєстрація торгової марки.

Торгова марка – позначення, яке служить для відмінності товарів (послуг) одних осіб від товарів (послуг) інших осіб.

Реєстрація торгової марки – юридична процедура , спрямована на захист торгової марки як об’єкта права інтелектуальної власності .

Всього в даний час існує 45 класів МКТП . З них 34 класи – це товари, 11 – послуги . Реєстрація торгової марки проводиться в класі, який відповідає тій галузі господарства , в якій Ви здійснюєте бізнес.

Разом з тим фахівці у сфері права інтелектуальної власності досить часто радять реєструвати торгову марку одночасно в декількох класах. Це трохи збільшує вартість процедури реєстрації торгової марки, але підвищує ступінь її захисту. Так, щоб вільно займатися реалізацією своєї продукції, використовувати відповідний домен, доцільно зареєструвати свою торгову марку, крім профільного класу відповідних товарів, також і в 35 класі МКТП , який охоплює послуги у сфері торгівлі .

Як правило, юристи в сфері права інтелектуальної власності пропонують кілька варіантів реєстрації торгової марки – мінімальний набір класів і максимальний. Це дає можливість замовнику розумно заощадити свої кошти і надійно захистити свою торгову марку.

Зареєстрована торгова марка служить не тільки для захисту прав інтелектуальної власності на використовуваний особою у своїй господарській діяльності логотип але і широко застосовується при ліцензуванні, франчайзингу, в холдингах з метою отримання прибутку від інших компаній.

Уклавши ліцензійний договір, правовласник може видати дозвіл (ліцензію) на використання своєї торгової марки іншій особі. Метою видачі такої ліцензії можуть бути мінімізація оподаткування, контроль над якістю товарів і послуг та інше.

Плата , яку власник торгової марки отримує за надання ліцензії на її використання третім особам, називається роялті.

Досить часто власником торгової марки виступає нерезидент з країни з мінімальним оподаткуванням. Як наслідок, отримані ним кошти у вигляді роялті обкладаються за нижчими податковим ставками, ніж в Україні. Це дозволяє заощадити на податках. Важливо тільки простежити, щоб з точки зору українського податкового законодавства сплата роялті в конкретну країну могла ставитися до витрат платника, інакше вийде, що роялті буде виплачуватися з прибутку.

На практиці зустрічаються також ситуації, коли власник торгової марки просто хоче заробити від передачі ліцензії на використання знака для товарів і послуг третім особам. Наприклад, «розкрутивши » який-небудь бренд на ринку і не маючи можливості охопити весь ринок, власник торгової марки надає право використовувати такий знак третім особам, а натомість отримує роялті.

Оплата роялті здійснюється на підставі ліцензійного договору, який повинен бути складений грамотними юристами. Тільки в такому випадку і використання торгової марки, і оплата роялті не буде викликати суперечок між обома сторонами.

Процедура реєстрації знака на товари і послуги не є складною. І це призводить до виникнення випадків, коли недобросовісні підприємці реєструють за собою права на товарні знаки, хоча фактично не використовує ці знаки (не виробляють та / або не поставляють продукції під цими знаками, не надають послуг). Такі факти зловживання з боку деяких підприємців призводять до того, що інші підприємці виявляються в ситуації, коли вони можуть і хочуть виробляти продукцію саме під певним товарним знаком, але не можуть це робити через те, що цей знак належить іншій особі і використання його обмежується законодавством.

Однак не всі підприємці знають, що після реєстрації товарного знака його потрібно використовувати. В іншому випадку будь-яка зацікавлена ​​особа може звернутися до суду з вимогою скасування реєстрації прав на відповідний знак для товарів і послуг (відповідно до частини 4 статті 18 Закону).

Під використанням товарного знака розуміється одну з таких дій. Нанесення його на відповідний товар або упаковку, вивіску, етикетку, нашивку чи інший прикріплений до товару предмет; зберігання товару з нанесеним знаком з метою подальшого продажу, імпорту, експорту; застосування його під час пропонування або надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації, в рекламі, в мережі Інтернет.

Таким чином, якщо зареєстрований товарний знак ніде не використовується, будь-яка зацікавлена ​​особа може звернутися з вимогою про скасування реєстрації такого товарного знака.

Фахівці юридичної компанії «Зільвер» мають багаторічний досвід захисту прав інтелектуальної власності своїх клієнтів, що дозволяє юристам компанії забезпечити своїх клієнтів всебічним захистом, в тому числі, як на стадії реєстрації «знака» для товарів і послуг, так і при оскарженні «недобросовісної» реєстрації знака іншими особами. Ми допоможемо скасувати реєстрацію знака на товари і послуги, якщо такий знак довгий час не використовується конкурентом.

Зареєструвавши права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг на одну особу, з часом може виникнути необхідність в передачі (відчуження) таких прав іншій особі.

Для цього між сторонами укладається відповідний договір, в якому визначаються умови передачі (відчуження) прав: на який саме знак передаються (відчужуються) права, обсяг відчужуваних прав, щодо яких класів товарів і послуг, що отримується замість тощо.

Після укладення договору новий правовласник повинен в обов’язковому порядку зареєструвати в «Укрпатенті» факт відчуження прав йому. Для цього подається заява в «Укрпатент», який, в свою чергу, вносить відповідні відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Необхідно знати, що саме свідоцтво на знак для товарів і послуг залишається попереднім (з даними попереднього правовласника), але до нього видається виписка з державного реєстру з даними нового власника прав на торгову марку.

Юристи компанії «Зільвер» надають послуги з перереєстрації прав інтелектуальної власності на знаки для товарів і послуг, включаючи участь в переговорах, складання договору про передачу прав інтелектуальної власності, подачу заяви про перереєстрацію знака для товарів і послуг в «Укрпатент», отримання виписки про нового власника знака на товари і послуги. 

Рішення про визнання права власності на об’єкт інтелектуальної власності (торгова марка, винахід, корисна модель) і визнання знака на товари і послуги загальновідомими приймається Державною службою інтелектуальної власності. При прийнятті службою негативного рішення із зазначених питань актуальним стає  питання оскарження відповідного рішення.

Ні для кого не секрет, що такі суперечки часто виникають з ініціативи або в інтересах конкурентів, що продають одну групу товарів (наприклад, фармацевтичні товари, побутова хімія і т.п.).

Якщо заявник, якому відмовлено в реєстрації прав інтелектуальної власності не хоче змінювати свій об’єкт (рецепт, логотип), і має намір захищати свої права, то у нього є 2 варіанти оскарження рішень Державної служби інтелектуальної власності (Укрпатенту): звернення до суду або звернення до Апеляційної комісію при Державній службі інтелектуальної власності України.

Порядок, а що найголовніше, і терміни прийняття Апеляційної комісією рішення за фактом розгляду тієї чи іншої заяви є чітко регламентованим і більш вигідним з точки зору економії часу і грошових коштів.

До фахівців юридичної фірми «Зільвер» звертаються з питанням про можливість видати твори літератури і мистецтва іншої людини (зазвичай, близького чи родича) без залучення самого людини, але зі збереженням авторських прав.

Таке можливо, якщо видати збірку творів. Наприклад, людина підбирає кілька літературних творів свого родича, формує з них збірник, робить оформлення і видає за умови посилання на авторські права самого творця літературних творів. В результаті, людина стає автором збірки, а його родич залишається автором самих творів.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право на твір виникає з моменту створення такого твору, тобто ніяка реєстрація прав не вимагається. Однак з юридичної точки зору важливо мати докази того, хто і коли створив певний об’єкт інтелектуальної власності.

У практиці наших юристів нерідко були випадки, коли автор того чи іншого твору (в сфері літератури, образотворчого мистецтва, дизайну) передавав сам об’єкт (твір) своєму замовнику, партнеру, товаришу. І згодом виникає спір про те, хто ж дійсно створив цей твір.

Тому, щоб «мир знав» про виникнення нового твору та його автора краще якось зафіксувати даний факт. Для судового захисту юристам підійдуть такі докази, як e-mail з вкладеними текстами / фотографіями об’єкта, договори, листи, в крайньому випадку, свідки. Хорошим доказом авторства є виставлення твору на виставку.

Виходячи з викладеного адвокати ЮФ «Зільвер» рекомендують фіксувати факт створення твору, щоб при необхідності ми володіли належними доказами того, що саме Ви створили той чи інший об’єкт в певний час.

 Важливо знати, що автором вважається той, хто першим створив твір. Тому, обов’язково потрібно фіксувати час його створення все тими ж доказами, про які йшла мова вище.

За загальним правилом авторське право діє протягом усього життя автора і наступні 70 років після його смерті.

Разом з тим, при бажанні можна зареєструвати права автора на конкретний твір в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України та отримати відповідне свідоцтво.

Торгова марка – це позначення, яке служить для відмінності товарів (послуг) одних осіб від товарів (послуг) інших осіб. Торгова марка може включати слова, імена, літери, цифри, зображення, колір, а також будь-яку їхню комбінацію.

«Торгова марка» – юридичний термін, який в побуті має також ряд широко поширених синонімів:

  • торговий знак
  • товарний знак
  • ТМ
  • trademark
  • trade mark
  • логотип.

Для того щоб торгова марка належала саме Вам, її необхідно зареєструвати у встановленому законом порядку.

Що можна зареєструвати в якості торгової марки?

Торговою маркою може бути словесне зображення (слово, набір букв, словосполучення ), зображення (малюнок, значок) або поєднання слова із зображенням.

Що таке класи МКТП?

Реєстрація кожної торгової марки здійснюється в певних міжнародних класах товарів і послуг (МКТП), які вибирає заявник. Класи товарів і послуг означають певним чином згруповані всі товари і послуги, щодо яких буде здійснюватися реєстрація торгової марки та її подальше використання, включаючи захист від неправомірних посягань інших осіб. Усього таких класів у даний час існує 45. Наприклад, якщо компанія займається наданням IT-послуг, то їй навряд чи буде цікавим захист свого логотипу у сфері виробництва текстилю.

Що потрібно зробити перед реєстрацією торгової марки?

Оскільки забороняється реєструвати одну і ту ж саму торгову марку кількома особами у відношенні одних і тих же товарів або послуг, то перед початком реєстрації торгової марки необхідно переконатися, що обрана Вами торгова марка вже не зареєстрована кимось іншим, і перевірити наявність схожих зареєстрованих торгових марок. Якщо дуже схожа торгова марка вже зареєстрована, то можна отримати відмову в реєстрації або процедура реєстрації торгової марки буде ускладнена.

Хто займається реєстрацією торгових марок в Україні?

Для реєстрації торгової марки в Україні необхідно звернутися в Український інститут інтелектуальної власності (Укрпатент).

Подавати заяву можна самостійно, через юриста або патентного повіреного. Іноземці подають заяви тільки через патентного повіреного.

Хто може реєструвати на себе торгову марку?

Реєструвати торгову марку на себе може як юридична, так і фізична особа, незалежно від громадянства і місця проживання.

Чи можна зареєструвати торговий знак на кілька осіб?

Так. При бажанні кілька людей або юридичних осіб можуть бути власниками однієї торгової марки.

Як довго триває реєстрація торгової марки?

Як правило, процедура реєстрації торгової марки займає 10-12 місяців . Проте вже з моменту подачі заяви заявник має пріоритетне право на використання і реєстрацію своєї торгової марки по відношенню до інших осіб. Існує можливість прискореної реєстрації торгової марки в термін до 4 -х місяців (з моменту подачі відповідної заявки і до моменту видачі свідоцтва на торгову марку) .

Скільки коштує реєстрація торгової марки?

При реєстрації торгової марки необхідно заплатити:

1) Збір за кожний клас МКТП, вказаний заявці (1000 грн. – за чорно-білий знак, 1500 грн. – за кольоровий знак) .

2) Плата за прискорену реєстрацію торгової марки, якщо замовляється (розраховується Укрпатентом).

3) Державне мито за видачу свідоцтва на торгову марку та збір за офіційну публікацію про видачу свідоцтва ( 235 грн. за реєстрацію торгової марки відносно будь-яких товарів або послуг, що входять в один клас МКТП ).

Службовим твором визнається те, що створено при виконанні своїх трудових обов’язків (можливо, за цивільно-правовим договором). Права на службові твори мають свої особливості.

Виключні майнові права на службові твори належать роботодавцю, якщо інше не визначено в договорі з працівником (ч. 2 ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Тому юристи рекомендують своїм клієнтам обов’язково укладати договір між працівником і роботодавцем, де чітко визначати, кому будуть належати права на службовий твір.

Важливо пам’ятати, що ч. 3 ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» гарантує право працівника отримати винагороду за створений ним твір. Тому, з юридичної точки зору краще заздалегідь визначити в договорі між підприємством і працівником суму (частку) винагороди за твір.

Крім того, щоб уникнути розбіжностей і претензій після завершення створення службового твору доцільно підписати акт між роботодавцем і працівником, в якому визначити, що майнові права передані, а розрахунки зроблені.
Особисті немайнові права на твір належать працівникові незалежно від укладених з роботодавцем договорів. Дане положення встановлено в законодавстві України.

Досить часто виникає питання з співавторством, тобто коли 2 та більше осіб створили один твір. За загальним правилом, в такому випадку обидва (всі) автори мають однакові права на твір. Відповідно, для вирішення питання про використання твору, його відчуженні необхідна згода всіх авторів.

 Якщо співавтори не можуть домовитися, спір підлягає вирішенню в судовому порядку.

Зареєструвавши торгову марку, Ви стаєте власником виключних майнових прав інтелектуальної власності на неї. Це дозволить Вам захистити свій бізнес від підробок ваших товарів та інших неправомірних дій недобросовісних конкурентів.

Що включає в себе право використання торгової марки?

Використання торгової марки – це нанесення її на товари, фірмові бланки, документацію, одяг, обладнання, використання її в рекламі тощо. Важливим видом використання торгової марки є вказівка ​​її в домені підприємства.Зареєструвавши на себе торгову марку, її власник отримує законне і виключне право на її використання, а також право забороняти будь-яким іншим особам використовувати цю торговельну марку.

Порушення права на використання торгової марки. Захоплення чужої торгової марки.

В Україні, як і в усьому світі, йде боротьба за право використовувати торгові марки, особливо вже «розкрученої».

Нерідкі випадки, коли сторонні особи реєструють на себе незареєстровані, але широко вживані і вже відомі споживачам торгові марки інших компаній, а потім вимагають припинити використання такої торгової марки або викупити виключні майнові права інтелектуальної власності на неї. При цьому в таку ситуацію потрапляли і досить великі українські компанії з потужними юридичними відділами та консультантами.

Саме це є першопричиною необхідності реєстрації торгової марки: не допустити її юридичної реєстрації на себе сторонніми особами.

Чи може реєстрація торгової марки принести прибуток? 

За відповідних обставин – так. Зрозуміло, що кожна торгова марка, зареєстрована в Україні або в іншій країні, має свою цінність. Тому торгову марку можна просто продати (передати виключні майнові права інтелектуальної власності на неї іншій особі) або видати дозвіл на її використання шляхом укладення відповідного ліцензійного або комплексного франчайзингового договору. Плата за користування торговою маркою називається роялті.

Разом з тим, існує можливість використання торгової марки з метою зменшення податкових зобов’язань (т.зв. податкове планування): за рахунок виплат роялті зменшуються податки.

Що таке фірмове найменування?

Фірмове найменування – найменування, яким юридична особа ідентифікує себе під час господарської (комерційної) діяльності (Постанова Верховного судуОглядовий лист ВГСУ).

У законодавстві України фірмове найменування має те ж значення, що і комерційне найменування, і часто в судовій практиці використовується поняття «комерційне (фірмове) найменування».

Згідно Главі 43 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) комерційне (фірмове) найменування відноситься до об’єктів інтелектуальної власності і, відповідно, захищається поряд з іншою інтелектуальною власністю.

По суті, фірмове (комерційне) найменування у юридичних осіб найчастіше збігається з їх найменуванням, хоча судова практика чітко вказує на нетотожність найменування юридичної особи та його фірмового найменування.

Якщо найменування юридичної особи, – це словосполучення, зареєстроване як найменування юридичної особи відповідно до Закону, то і права на найменування безпосередньо залежать від дати і факту реєстрації і юридичної особи, і самого найменування.

А ось згідно ч. 2 ст. 489 ЦК України право інтелектуальної власності на фірмове найменування виникає з моменту першого використання такого найменування, незалежно від реєстрації такого фірмового найменування і незалежно від того, чи є комерційне найменування частиною торгового знака.

У законодавстві відсутній вичерпний перелік ознак або чітке визначення фірмового найменування. Окремі вимоги і положення про фірмове найменування, а точніше про фірму, встановлені в нормативному акті 1927 року, який до цих пір діє на території України. Однак судова практика (Оглядовий лист ВГСУПостанова Верховного суду) уточнила, чим же характеризується комерційне (фірмове) найменування:

  1. Системний характер використання (Постанова ВГСУ).
  2. Наявність певного виду діяльності (товарів, послуг, робіт), з якими асоціюється фірмове найменування.
  3. Використання в комерційній діяльності (Постанова Верховного суду).
  4. Відомість (Постанова Верховного суду), що може доводитися довідками державних органів, соціологічними опитуваннями, статистичними даними, інформацією від контрагентів і т.д.
  5. Винятковість (Постанова ВГСУ).
  6. Істинність.
  7. Екстериторіальність (Постанова ВГСУ).

Що таке торгова марка?

Торгова марка, або як вона ще називається в Законі, – знак для товарів і послуг, – є позначенням, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Торгова марка не обов’язково має схожість з найменуванням її правовласника, тобто компанія може називатися «Адвокат», а мати торговими знаками «Юрист», «Фірма», «Нотаріус». Відповідно, у однієї компанії може бути необмежена кількість торгових марок.

І разом з тим, права на торгову марку тісно пов’язані з їх реєстрацією: з моменту подання заяви на реєстрацію знака для товарів і послуг та заявника з’являється пріоритетне право на використання такого знака, і з моменту реєстрації з’являються виняткові права на торговий знак.

Торговий знак може бути у вигляді слова, словосполучення, зображення, комбінації слів і зображення.

Схожість фірмових найменувань різних компаній

Згідно ч. 4 ст. 489 ЦК України використання однакових фірмових найменувань дозволяється тільки в разі, якщо це не вводить в оману користувачів щодо товарів і послуг.

Іншими словами, якщо компанії продають різні товари і використовують одне і те ж

 фірмове найменування, то це дозволено. Інакше пріоритет має та компанія, яка почала використовувати фірмове найменування раніше (п. 2 ст. 159 ЦК України).

При суперечці компаній, у кого виникло право на фірмове найменування раніше, істотну роль грає дата державної реєстрації назви компанії.

Більш того, в суперечці про право використовувати фірмове найменування гратимуть роль такі умови (згідно з Постановою Верховного суду):

  1. Схожість фірмових найменувань.
  2. Суть фірмового найменування: слово, словосполучення, абревіатура і т.п.
  3. Тотожність ринку сторін спору.
  4. Можливість змішування фірмових найменувань споживачами (Постанова Верховного суду).
  5. Використання фірмового найменування на території України.

Приклади:

У справі позивач ТОВ «Бомонд Груп» був зареєстрований у 2005 році, а відповідач-1 «Бомонд Груп» – в 2014 р.  І до того ж, відповідач-1 використовував домен http://bomond.center. Суд порахував, що фірмові найменування схожі, і оскільки у позивача виникло право на фірмове найменування раніше, він має право вимагати від інших осіб не використовувати його фірмове найменування.

У справі спір був відносно фірмових найменувань Позивача, – “Промислові засоби індивідуального захисту” (і його аналоги), – і Відповідача, – “Центр промислових засобів індивідуального захисту” (і його аналоги). Знову, більш рання дата реєстрації дозволила позивачеві виграти суперечку.

У справі спір був заснований на назвах компаній “ТЕКО Груп” і “ТОВ” ТЕКО “. Дата реєстрації зіграла вирішальну роль.

У справі сторони судового спору мали схожі фірмові найменування, але займалися різними видами діяльності, тому суд визнав за можливе використання і позивачем, і відповідачем одного фірмового найменування.

У справі суд визначив, що досить тільки ризику змішування фірмових найменувань, і не обов’язковий фактичний факт змішання.

У справі суд встановив, що громадські організації з огляду на неприбутковий характер їх діяльності не можуть вимагати від комерційних організацій припинення використання їх фірмових найменувань.

Комерційна назва vs Торгова марка

З огляду на різну правову природу комерційного найменування та торгової марки судові суперечки в разі їх схожості є більш складними.

У таких суперечках суди звертають увагу на наступні моменти:

  1. Схожість торгової марки і фірмового найменування.
  2. Популярність фірмового найменування на території України.
  3. Дата набуття прав на фірмове найменування в порівнянні з датою подачі заяви про реєстрацію знака для товарів і послуг.
  4. Група товарів і послуг, щодо яких використовуються фірмове найменування і товарний знак.

Якщо торгова марка зареєстрована раніше фірмового найменування, то пріоритет має торгова марка.

Якщо торгова марка зареєстрована пізніше фірмового найменування, то вимагати припинити використовувати фірмове найменування не можна.

Приклади:

У справі товарний знак визнаний таким, що не відповідає умовам правового захисту з огляду на те, що фірмове найменування позивача було зареєстровано раніше, схоже з товарним знаком і може ввести в оману споживачів. Більш раніше виникнення фірмового найменування у позивача дало правові підстави для позбавлення прав відповідача на зареєстрований товарний знак.

У справі свідоцтво про реєстрацію товарного знака “ANCOR” від 2008 р. визнано недійсним на підставі того, що його можна сплутати з відомим в Україні з 1994 р. фірмовим найменуванням ТОВ “Агентство” Анкор С.В. “.

У справі позивач був власником свідоцтва на знак для товарів і послуг від 2003 року, а відповідач мав схоже з товарним знаком фірмове найменування з 1998 р.  Суд відмовив позивачеві в задоволенні вимог, вказавши, що відповідач має в порядку ст. 500 ЦК України право пріоритетного користувача, тобто має право безкоштовного користування фірмового найменування.

У справі власник фірмового найменування не зміг захиститися від власника торгового знака (зареєстрованого пізніше виникнення фірмового найменування) тільки на тій підставі, що фірмове найменування не отримало популярність на ринку України до моменту реєстрації товарного знака.

Увага! У справі суд порахував, що виникле у позивача (ФОП) фірмове найменування, яке використовувалося раніше реєстрації товарного знака, не є підставою для визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію товарного знака в порядку ст. 19 Закону.

Сімейне право

При виникненні необхідності вступити у спадщину багато з наших клієнтів звертаються за консультацією, як краще оформити спадщину. І доволі часто спадкоємці готові домовитись між собою про порядок спадкування майна, в такому разі залишається тільки обрати правильний юридичний механізм для цього.

Звісно, що за відсутності спору нема необхідності і у зверненні до суду, адже це означало б додаткові видатки на юридичні послуги.

Українське законодавство надає декілька можливостей оформити «добровільний» розподіл майна (наприклад, кому машину, а кому дачу):

1) Через відмову одного (декількох) спадкоємців від своєї долі у спадщині.

2) Через нотаріально посвідчену угоду.

Відмова від спадщини

Відповідно до ст.ст. 1274, 1275 ЦК України спадкоємець (як за заповітом, так і за законом) може відмовитись від вступу у спадщину в цілому або на користь іншого спадкоємця. Якщо відмова здійснюється в цілому, то відповідну долю спадкують інші спадкоємці тієї ж черги в однакових долях. Якщо відмова здійснюється на користь іншого спадкоємця, то такий спадкоємець отримує як свою долю (за законом чи заповітом), так і долю того спадкоємця, який відмовився від спадщини. Відмову доцільно оформлювати нотаріально.

Після вступу у спадщину спадкоємець може передати (переоформити) спадщину (його частину) тому спадкоємцю, який відмовився від спадщини, шляхом дарування (продажу або іншого правочину). Як наслідок, спадкоємці розподілять майно відповідно до їх волі і домовленості.

Звісно, що оформлюючи спадщину таким чином, спадкоємець, який відмовляється від своєї частки, ризикує: адже потім довести недійсність відмови від спадщини дуже важко, а кінцевий розподіл спадкового майна повністю залежить від порядності спадкоємця (який вступає у спадщину) і від деяких зовнішніх факторів.

В той же час, дана схема доволі часто використовується для запобігання зайвої бюрократії, через бажання зекономити час і кошти особи, яка відмовляється від спадщини (особливо в разі проживання спадкоємця в іншій країні) тощо.

Нотаріально посвідчена угода

Ще одним способом розподілити спадкове майно між спадкоємцями відповідно до їх волі є укладання відповідної угоди. Положення ст. 1267 ЦК України дозволяють спадкоємцям розподілити рухоме майно спадкодавця відповідно до їх усної домовленості, а нерухомість і транспортні засоби – відповідно до письмової угоди, посвідченої нотаріально. При цьому спадкоємці можуть за взаємною згодою змінити свої долі у спадщині.

Такий договір дозволяє розподілити, наприклад, між трьома спадкоємцями: дачу, машину, 2 квартири, вклад (депозит) у банку і дорогоцінності. Всі ці об’єкти можуть мати різну вартість і поділити їх порівну і цілком (в натурі) між спадкоємцями було б неможливо. В той же час, укладаючи договір, спадкоємці самостійно визначають, хто успадкує певне майно (при цьому можлива додаткова компенсація).

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (18 років) незалежно від того, проживають батьки разом однією сім’єю або ж є розлученими. Батьки самостійно визначають способи утримання дитини, домовившись між собою в усному порядку або уклавши у нотаріуса письмовий договір. У тому випадку, коли про порядок утримання дитини виникає суперечка, один з батьків має право через суд вимагати від другого виплату аліментів.

Стягнути аліменти на утримання дитини через суд можна двома способами:

– подача до суду заяви про видачу судового наказу на стягнення аліментів (подається у разі, якщо бажаний розмір аліментів для щомісячної виплати становить ¼ від доходу боржника на 1 дитину, 1/3 доходу боржника на 2 дітей і т.д., але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину або ж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку);

– подача до суду позовної заяви про стягнення аліментів (подається в разі, якщо сума щомісячних виплат на утримання дитини перевищує ¼ від доходу боржника на 1 дитину, 1/3 доходу боржника на 2 дітей і т.д .; розмір щомісячної виплати становить суму понад десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину).

Звертаючись до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, мати/батько повинні вказати конкретний розмір грошової суми, яку вона/він вважає за необхідне стягнути на дитину або ж вказати частину від прибутку того з батьків, з якого стягуються аліменти, що в свою чергу становить 25% від щомісячного прибутку такого з батьків. Однак, в будь-якому випадку, «вирішальне слово» за судом, оскільки при визначенні розміру аліментів судом беруться до уваги наступні обставини:

стан здоров’я та матеріальне становище дитини;

стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;

наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

інші обставини, які мають істотне значення.

За рішенням суду аліменти на утримання дитини присуджуються в частці від доходу матері/батька і (або) у твердій грошовій сумі.

У твердій грошовій сумі аліменти присуджуються якщо:

– платник аліментів має нерегулярний, мінливий прибуток;

– частину прибутку платник отримує в натурі;

– є інші істотні обставини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При визначенні розміру аліментів у твердій грошовій сумі, як виняток, розмір аліментів може бути менше 50 відсотків. В останньому випадку дитині призначається державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів, якщо справа розглядалася в спрощеному порядку, або ж з дня подачі заяви про стягнення аліментів, якщо справа розглядалась в загальному порядку. За минулий час аліменти можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому випадку суд може присудити аліменти за минулий час але не більше ніж за три роки.

Відповідно до ст. 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено в судовому порядку за заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них або в інших, що мають значення випадках.

Врегулювати майнові стосунки між подружжям, а також не допустити появи конфліктних ситуацій при розподілі майна, можна за допомогою укладення шлюбного договору.

У шлюбному договорі подружжя може визначити порядок користування, розпорядження спільним майном, встановити відносно такого майна розмір частки (тобто кому скільки належить), вказати на особисту приватну власність, а також передбачити порядок можливого розподілу майна. Крім того, відповідно до ст. ст. 98, 99 Сімейного кодексу України сторони шлюбного договору можуть домовитися про порядок користування житлом, про надання утримання одному із подружжя незалежно від непрацездатності і матеріальної потреби. У шлюбному договорі можна врегулювати майнове питання про забезпечення потреб дітей, а також інших осіб. Якщо ж майно підлягає державній реєстрації (наприклад, нерухомість), то воно не може передаватися у власність за шлюбним договором.

Не можуть бути предметом шлюбного договору такі питання, як відмова від батьківських прав, вибір конфесії (релігії) одним із подружжя або дітьми, фізичний або духовний розвиток тощо.

Шлюбний договір може укладатися особами як після подачі заяви про реєстрацію шлюбу, так і в період шлюбу між подружжям.

Для того, щоб шлюбний договір мав законну силу його потрібно оформити письмово і завірити у нотаріуса. Якщо шлюбний договір укладений до реєстрації шлюбу, він починає діяти в день реєстрації шлюбу. Якщо ж договір укладений між подружжям, початок його дії припадає на день посвідчення у нотаріуса.

Термін дії шлюбного договору визначається самими сторонами. Як правило, такий договір має строковий характер, тобто укладається на певний строк. Крім того, можна укласти шлюбний договір до настання певної події, наприклад, після розірвання шлюбу дія договору припиняється.

Змінити умови шлюбного договору можна лише за згодою обох сторін подружжя. За бажанням одного із подружжя це допустимо лише за рішенням суду у виняткових випадках, — якщо цього вимагають інтереси одного з подружжя або дітей (у тому числі непрацездатних повнолітніх). Угода про зміну шлюбного договору також укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Подружжя може відмовитися від шлюбного договору шляхом подання нотаріусу спільної заяви про відмову від нього. Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається. При цьому слід зауважити, що за наявності необхідних обставин за заявою однієї із сторін, суд може визнати шлюбний договір недійсним.

Батьки в рівній мірі несуть обов’язки по вихованню і матеріальному забезпеченню своєї дитини. У тому числі, вони мають і однакові права на участь в належному вихованні дитини, безперешкодному спілкуванню з ним, якщо це не суперечить інтересам самої дитини.

Основним обов’язком матері і батька є забезпечення інтересів дитини. Батьки зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про стан її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку його природних здібностей, поважати честь і гідність дитини, готувати його до самостійного життя і праці. За невиконання своїх батьківських обов’язків, батьки несуть відповідальність, зокрема, можуть бути позбавлені батьківських прав на дитину.

Питання виховання дитини, як і інші найважливіші питання сім’ї, вирішуються батьками спільно. Відмова одного з батьків від участі у вихованні дитини неприпустима. Згідно ст. 157 Сімейного кодексу України батько (мати) дитини що проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь в її вихованні, і має право на особисте спілкування з нею. Що стосується того з батьків, з яким дитина проживає, — він не має права перешкоджати тому з батьків, що проживає окремо від них, спілкуватися з дитиною і виховувати його (за виключенням, якщо таке спілкування перешкоджає нормальному розвитку дитини).

Договір про здійснення батьківських прав і обов’язків:

Досить часто виникають ситуації, коли мати/батько дитини забороняють спілкуватися з дитиною тому з батьків, який проживає окремо, керуюся при цьому лише власними інтересами і амбіціями. У такому разі, щоб не «травмувати» дитину і досягти, нарешті, компромісу батькам рекомендується укласти між собою договір про здійснення батьківських прав і виконання обов’язків тим з них, хто проживає від дитини окремо. У договорі можна передбачити будь-які умови виховання і спілкування з дитиною: місце спілкування, час і тривалість зустрічей, порядок загального проведення часу, харчування дитини, спільний відпочинок. Вказаний договір оформляється письмово і нотаріально посвідчується. В разі не виконання того з батьків, що проживає спільно з дитиною умов договору, на нього покладається обов’язок по відшкодуванню матеріальної і моральної шкоди, заподіяної іншому з батьків.

Визначення способу участі у вихованні дитини через орган опіки і піклування:

Відповідно до ст. 158 Сімейного кодексу України мати/батько дитини може звернутися з письмовою заявою в орган опіки і піклування з метою визначення способу участі у вихованні дитини і спілкуванні з нею того з батьків, який проживає окремо від дитини. Своє рішення з цього питання орган опіки і піклування виносить на підставі вивчення умов життя батьків, їх відношення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Таке рішення органу опіки і піклування є обов’язковим до виконання.

Усунення перешкод у вихованні і спілкуванні з дитиною через суд:

Якщо батько/мати, що проживає разом з дитиною, перешкоджає іншому, не проживаючому з ними матері/батьку, в спілкуванні з дитиною і в його вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, інший з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. В такому випадку суд визначає способи його участі у вихованні дитини, місце і час їх спілкування. В окремих випадках, суд може визначити зустрічі з дитиною у присутності іншої особи.

Участь третіх осіб у вихованні дитини:

Відповідно до ст. 151 Сімейного кодексу України батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб: родичів (бабусь, дідусів тощо), знайомих, гувернанток, вихователів і тому подібне, а також передавати дитину на виховання в дитячі садки, школи, інтернати. У такому разі між батьками і вказаними особами можуть укладатися відповідні договори (контракти). Відповідальність за поведінку дитини і заподіяну нею шкоду покладатиметься на тих осіб, які безпосередньо займалися вихованням дитини в той момент. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від виконання ними своїх батьківських обов’язків по відношенню до дитини.

Оспорювання і визнання, права та обов’язки

Не рідкісна ситуація, коли чоловік та жінка давно не живуть разом, але свій шлюб з якихось причин офіційно не розірвали. Чим для чоловіка загрожує такий стан справ? Народженням у жінки дитини від іншого чоловіка!

Справа в тому, що у відповідності з українським законодавством батьком дитини вважається чоловік, який на момент народження перебував у офіційному шлюбі з матір’ю дитини, що і відображається в актовому записі про народження дитини. Такий запис про батьківство автоматично накладає на чоловіка цілий ряд обов’язків по відношенню до дитини. Зокрема, батько нарівні з матір’ю зобов’язаний утримувати дитину до досягнення нею 18- річного віку, а в разі продовження навчання після школи — до 23 років. Виховання, турбота, захист — це само собою.

Якщо дитина своя, то ці зобов’язання для нормального чоловіка почесні і приємні. А от якщо біологічним батьком є хтось інший …

Виправити таку ситуацію (оспорити своє батьківство) чоловік може тільки через суд, подавши позов про виключення запису про його батьківство з актового запису про народження дитини. Як правило, для доказу відсутності або наявності кровного споріднення проводиться судово-генетична експертиза.

Оспорювати батьківство можна тільки після народження дитини і до досягнення нею 18- річного віку.

Не зайвим для чоловіка буде і виправлення старої помилки — розірвання шлюбу.

Справедливості заради треба відзначити, що протягом одного року з моменту народження дитини і його мати має право звернутися до суду з позовом, вимагаючи виключити запис про батька дитини, проставлену органом реєстрації актів цивільного стану в актовому записі про народження. При цьому біологічний батько дитини в обов’язковому порядку подає заяву про визнання себе батьком.

При наявності спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком, останній наділений правом вимагати через суд визнати батьком дитини себе. Позов подається протягом одного року з дня, коли чоловік дізнався або міг дізнатися про своє батьківство.

Якщо той, хто записаний батьком дитини помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право спадкоємці, але за умови подачі чоловіком за життя заяви нотаріусу про невизнання свого батьківства.

У житті зустрічається й інша ситуація, коли батько може і хоче приймати участь у вихованні дитини, але мати дитини всіляко противиться цьому.

Тут треба знати, що відповідно до приписів Сімейного кодексу України і мати, і батько дитини мають рівні права і обов’язки по відношенню до дитини, незалежно від того, перебувають вони в шлюбі між собою, чи ні.

Тому двоє батьків мають право:

  • залучати до виховання дитини інших осіб;
  • обирати форми та методи виховання дитини, крім тих, що суперечать закону і моральним засадам суспільства;
  • захищати свою дитину і визначати місце її проживання;
  • на турботу з боку дитини / повнолітнього сина, доньки;
  • бути звільненим від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з батьків і забезпечує повністю її потреби;
  • у разі непрацездатності та матеріальної потреби отримувати утримання від повнолітніх дітей.

Обмеження в реалізації прав батьків допускається лише на підставі рішення суду. Тому самовільно жоден з батьків не уповноважений перешкоджати іншому з батьків у вихованні дитини. Такі спори підлягають вирішенню в судовому порядку.

Спадкування в Україні можливо після смерті людини (спадкодавця) або визнання його/її померлим.

Спадкування буває за заповітом і за законом.

Будь-яка особа може оформити заповіт (посвідчивши його нотаріально або іншим встановленим шляхом), визначивши особу (осіб), яка повинна стати спадкоємцем. Заповіт можна змінювати, скасовувати.

Спадкування за законом означає, що спадкоємцями виступають особи, які мають право на спадщину відповідно до положень законодавства в разі відсутності заповіту або в разі, коли законодавство гарантує обовязкову частку спадкоємцю у спадковому майні. .

Також слід пам’ятати, що існують положення про обов’язкову долю у спадщини. Зокрема, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) і непрацездатні батьки (тобто, особи, які перебувають на утриманні) спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка б належала їм при спадкуванні за законом. Така обов’язкова частка може бути змінена тільки в судовому порядку через особливості відносин між спадкоємцем і спадкодавцем.

За загальним правилом, спадкоємці повинні подати заяву про вступ у спадщину протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини (день смерті або визнання померлим). Якщо спадкоємець постійно проживав з спадкодавцем на момент відкриття спадщини, то подача такої заяви не обов’язкова. Проте для оформлення правоустановчих документів на нерухомість, транспортні засоби, банківські вклади все одно необхідно отримати свідоцтво про спадкування (або підтвердити вступ у спадщину у судовому порядку).

 Встановлені наступні черги спадкування:

1-а: діти, подружжя, батьки;

2-а: рідні брати і сестри, дід і бабка;

3-я: рідні дядько і тітка;

4-а: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини;

5-а: інші родичі до 6-го ступеня споріднення.

Відповідно до українського законодавства частки спадкоємців однієї черги є рівними, якщо інше не визначене у заповіті. При цьому спадкування здійснюється в певному порядку: тільки якщо відсутні спадкоємці певної черги, тоді можуть вступати у спадщину спадкоємці наступної черги. В разі смерті одного із спадкоємців до вступу у спадщину вже його спадкоємці можуть отримати його долю у першій спадщині (так звана спадкова трансмісія).

При розподілі спадкового майна спадкоємці можуть вимагати виділу майна в натурі. А ті, хто мешкав з спадкодавцем однією сім’єю не менше 1 року до моменту відкриття спадщини, мають переважне право на виділення в натурі предметів звичайної домашньої обстановки. Також привілейоване право на виділ в натурі майна мають ті особи, які володіли спадковим майном з спадкодавцем на праві спільної власності.

Доволі часто одночасно зі вступом у спадщину виникає питання погашення боргів спадкодавця (наприклад, по кредитам). Слід пам’ятати, що у кредиторів є 6 місяців з дня, коли вони дізнались чи повинні були дізнатись про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які вступили у спадщину (при цьому вимога пред’являється незалежно від встановленого строку погашення боргу), а в разі якщо кредитор не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право предявити свої вимоги протягом 1 року від настання строку вимоги. Якщо кредитор пропустить вказані строки, то він позбавляється права вимоги до спадкоємців за боргами спадкодавця. В свою чергу, український законодавець зобов’язав спадкоємців повідомити кредиторів про відкриття спадщини. Тому, порушивши цей обов’язок, спадкоємці можуть потім не довести, що кредитор мав дізнатись про відкриття спадщини.

Якщо кредитор звернувся в установлений строк, і його вимоги підлягають задоволенню, то спадкоємці повинні погасити борги спадкодавця в повному обсязі, але не більше вартості майна, що прийняте у спадщину. Таким чином, спадкоємець відповідає перед кредитором тільки в межах вартості отриманого ним спадкового майна.

Зі спливом 6-місячного строку для подачі заяв спадкоємцями нотаріус оформлює спадщину і видає свідоцтво про спадкування.

Сторони можуть добровільно розподілити між собою спадщину, про що детальніше написано в пам’ятці «Добровільний розподіл спадщини».

В разі виникнення спорів відносно спадщини сторони можуть звернутись до суду.

Опіка і піклування встановлюється: 

  1. 1) для забезпечення виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті/хвороби батьків або позбавлення батьків батьківських прав, а також за іншими обставинами залишилися без батьківського піклування;
  2. 2) для захисту особистих, майнових прав і інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов’язки. 

Відповідно до ст. 243 Сімейного кодексу України і ст. 58 Цивільного кодексу України опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а також над особою, яка визнана недієздатною. Піклування встановлюється над дитиною у віці від 14 до 18 років і відносно осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

Як правило, опіка і піклування встановлюється органами опіки і піклування. Такими є районні, районні в місті Києві державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних в містах, сільських, селищних рад. Безпосередній розгляд питань по опіці і піклуванню покладений на відповідні відділи і управління державних адміністрацій і виконавчих комітетів (органи освіти, органи у справах сім’ї і молоді, служби у справах неповнолітніх тощо).

Проте є випадки, при яких опіка/піклування встановлюється судом за поданням органу опіки і піклування:

— в разі визнання особи недієздатною;

— в разі обмеження особи в цивільній дієздатності;

— якщо встановлено, що дитина віком до 18 років позбавлена батьківського піклування (турботи). 

Опікуном або піклувальником може бути громадянин, який виявив добровільне бажання бути таким (подав письмову заяву), при цьому він повинен володіти повною цивільною дієздатністю.

Опікуни і піклувальники призначаються переважно з числа осіб, які знаходяться в сімейних, родинних стосунках з підопічним, з урахуванням особистих взаємовідносин між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна або піклувальника.

При призначенні опікуна для дитини віком до 14 років і при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи має бути враховане бажання самого підопічного.

Переважне право серед декількох осіб, які бажають стати опікунами або піклувальниками над однією і тією ж дитиною, надається:

— родичам дитини незалежно від місця їх проживання;

— особам, у сім’ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки або піклування.

Не можуть бути опікунами/піклувальниками особи, які:

  1. не досягли віку 18 років;
  2. визнані у встановленому порядку (за рішенням суду) недієздатними або дієздатність яких обмежена;
  3. знаходяться на обліку або проходять лікування в психоневрологічних і наркологічних установах;
  4. раніше були опікунами або піклувальниками і з їх вини опіка/піклування була припинена;
  5. позбавлені батьківських прав;
  6. інтереси яких суперечать інтересам осіб, які потребують опіки або піклування;
  7. засуджені за скоєння тяжкого злочину.

Діяльність опікунів і піклувальників контролюється органами опіки і піклування із залученням громадськості шляхом планових відвідувань осіб, які знаходяться під опікою/піклуванням. 

За зловживання правами і залишенні підопічних дітей без нагляду, і піклування опікун/піклувальник притягується до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Усиновити дитину з метою прийняття її в свою сім’ю на правах дочки або сина можна за наявності наступних умов:

— дитина, яку всиновлюють, має бути віком не старше 18 років (у виняткових випадках за рішенням суду можна усиновити повнолітню особу – старше 18 років);

— усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа не молодше 21 року (у виняткових випадках дозволяється усиновити дитину родичу, який не досяг 21 року);

— усиновлювачем дитини може бути особа, яка старша за дитину на 15 років;

— в разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці між ним і усиновлювачем не може бути менше, ніж 18 років;

— усиновлювачами дитини не можуть бути особи однієї статі (наприклад, дві жінки не можуть усиновити одну і ту ж дитину);

— особи, які не перебувають у шлюбі, не можуть усиновити одну і ту ж дитину (якщо чоловік і жінка не перебувають у шлюбі, проте проживають однією сім’єю, суд може дозволити усиновити їм дитину);

— дитина, яка має лише матір, не може бути усиновлена чоловіком, з яким його мати не перебуває у шлюбі (виключення, — якщо мати проживає з таким чоловіком однією сім’єю);

— дитина, яка має лише батька, не може бути усиновлена жінкою, з якою її батько не перебуває у шлюбі (виключення, — якщо батько проживає з такою жінкою однією сім’єю).

Особи, які бажають бути усиновлювачами дитини, в першу чергу, повинні стати на облік в службі у справах дітей за місцем свого проживання. Для цього в службу подається письмова заява. До заяви додається також необхідний перелік документів, який передбачений Порядком здійснення діяльності по усиновленню і здійсненню нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затверджений Постановою КМУ від 08.10.2008 р. № 905.

Вирішуючи питання про усиновлення, служба у справах дітей бере до уваги наявність обставин, при  яких особи не можуть бути усиновлювачами. Зокрема, не можуть бути усиновлювачами особи, які:

— обмежені в дієздатності;

— визнані недієздатними;

— позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були відновлені;

— були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним (була припинена опіка, піклування або діяльність приймальної сім’ї, або дитячого будинку родинного типа) з їх вини;

— перебувають на обліку або на лікуванні в психоневрологічному або наркологічному диспансері;

— зловживають алкогольними напоями або наркотичними речовинами;

— не мають постійного місця проживання і постійного заробітку (доходу);

— хворіють на недуги, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров’я України;

— є іноземними громадянами, які не мають шлюбних відносин, крім випадків, коли іноземний громадянин є родичем дитини;

— були засуджені за злочини проти життя і здоров’я, волі, честі і гідності, статевої свободи і статевої недоторканості, проти суспільної безпеки, громадського порядку і моральності, у сфері обороту наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за інші злочини, , або мають непогашену, або не зняту у встановленому законом порядку судимість за скоєння інших злочинів;

— за станом здоров’я потребують постійного стороннього догляду;

— є особами без громадянства;

— знаходяться у шлюбних відносинах з особою, яка відповідно до норм Сімейного кодексу України не може бути усиновлювачем (наприклад, зловживає алкогольними напоями або наркотичними речовинами тощо).

Крім того, не можуть бути усиновлювачами і особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.

Крім перевірки документів і осіб кандидатів в усиновлювачі, служба у справах дітей проводить обстеження житлово-побутових умов заявників. При позитивному розгляді питання про усиновлення служба складає і видає кандидатам висновок про можливість бути усиновлювачами. Термін дії такого висновку складає один рік від дати видачі, проте він може бути продовжений, але не більше ніж на один рік.

Що стосується громадян України, які проживають за межами України, а також іноземних громадян, — то вони подають документи на усиновлення в Міністерство соціальної політики України. Перелік необхідних документів передбачений п. 33 Порядка здійснення діяльності по усиновленню і здійсненню нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого Постановою КМУ від 08.10.2008 р. № 905.

Наступним етапом в процедурі усиновлення дитини є подача кандидатами в усиновлювачі заяви до суду (подається за місцем проживання кандидатів).

Судовий порядок розгляду питання про усиновлення є обов’язковим. Відповідно до ст. 207 Сімейного кодексу України усиновлення дитини здійснюється лише на підставі рішення суду. Якщо дитину, яка має українське громадянство, але при цьому проживає за межами території України, збирається усиновити громадянин України, то процедура усиновлення здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві. Усиновлення іноземцями дитини, яка є громадянином України, здійснюється у відповідних органах держави, на території якого проживає дитина.

До __________ районного суду міста Києва

                                           _____, м. Київ, вул. _____, _-_

підсудність за місцем проживання 

Позивача згідно ч. 2 ст. 28 ЦПК України

  Позивач: __________________

                           Адреса реєстрації: ______________

                                                  РНОКПП __________________

                                                      Номер засобу зв’язку: _______ 

Адреса електронної пошти:      

lawyer@ukraine

Офіційна електронна адреса:    

відсутня

_

                                                          Відповідач:  ________________  

                                                      Адреса реєстрації: __________

                                                        РНОКПП  __________________

           Адреса електронної пошти:       

юрист@ukraine

Офіційна електронна адреса:    

відсутня

                                                      Ціна позову: немайновий спір

                                                      Судовий збір: _______ грн.

ПОЗОВНА  ЗАЯВА

про розірвання шлюбу 

« » _______________ 20__ року між мною, _______________________ та ____________________________ було укладено шлюб, який зареєстровано ____________________________, про що видано свідоцтво про шлюб серії ___ № ________.

Від шлюбу ми з Відповідачем маємо малолітню дитину – _____________________, «  » _________ 20__ року народження.

Протягом останніх років відношення з Відповідачем поступово погіршувались. В результаті чого, між нами зникло взаєморозуміння. Будь-які спроби в свій час примиритися не дали бажаних результатів, оскільки у нас з Відповідачем різні погляди на сімейне життя та обов’язки.  

Таким чином, подружні відносини між нами припинилися більше року потому до дня подання позову. З цього часу ми з Відповідачем проживаємо окремо, спільне господарство не ведемо, наскільки мені відомо, у Відповідача є намір створити сім’ю з іншою жінкою.

Подальше спільне проживання і збереження шлюбу є неможливим та суперечить моїм інтересам та інтересам нашого сина. Тому  вважаю за необхідне розірвати шлюб між мною та Відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 та ч. 3 ст. 105  СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Ч. 1 ст. 110 СК України  передбачено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя.

У відповідності до ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне проживання подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Варто зазначити, що обставини, передбачені ч. 2 ст. 110 Сімейного кодексу України, зокрема вагітність позивача чи недосягнення дитиною одного року, після її народження, які б перешкоджали мені звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу, – відсутні. 

Вважаю, також, що відсутні підстави для застосування заходів примирення, як це передбачено ст. 111 СК України, оскільки спільні відносини між мною та відповідачем повністю припинені, а їх відновлення є неможливим.  

Спір з приводу майна, набутого за час перебування у шлюбі, яке належить нам з відповідачем на праві спільної сумісної власності, на момент звернення з цим позовом –  відсутній.   

Щодо питання підсудності

З огляду на те, що ми з Відповідачем проживаємо окремо, при визначенні підсудності слід керуватись ч. 2 ст. 28 ЦПК України, згідно якої, позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача у разі, якщо на його утриманні перебувають малолітні або неповнолітні діти.  

Оскільки ми з сином/донькою, яки/-а знаходиться на моєму утриманні, проживаємо та зареєстровані в моїй квартирі, яка знаходиться за адресою:__________________, позовну заяву було подано до суду за моїм місцем проживання, тобто до ____________.

Спір між батьками про місце проживання дітей відсутній, за обопільною домовленістю діти будуть проживати з матір’ю (Позивачем).

Верховний суд України в п. 5 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11 роз’яснює, що позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред’являтися за останнім відомим місцем його проживання чи перебування (ч. 2 ст.110 ЦПК ) (стаття зазначена в редакції закону, яка була  чинною станом на 21.12.2007 р., наразі це ч. 2 ст. 28 ЦПК), а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти – за місцем проживання позивача. 

Подібні роз’яснення були надані і Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який в п. 37 Постанови Пленуму «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 1 березня 2013 року за № 3 зазначив, що право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності (стаття 109 ЦПК) і правилом альтернативної підсудності (стаття 110 ЦПК) підсудна справа, належить виключно позивачеві (частина чотирнадцята статті 110 ЦПК). Якщо позивач при пред’явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду (статті зазначені згідно чинного законодавства на момент складання Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказаних роз’яснень, а саме станом на 01.03.2013 р.).

Отже, при розгляді питання щодо визначення підсудності даної справи, варто застосовувати підсудність за вибором позивача, як це передбачено ч. 2 ст. 28 ЦПК України.

На виконання п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, підтверджую, що на розгляді іншого суду спір між тими ж сторонами з тих же підстав, не перебуває.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи –  cудовий збір 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст.ст. 4, 19, 28, 175, 184 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 104, 105, 110, 112, Сімейного кодексу України, –

П Р О Ш У :

  1. Розірвати шлюб між ______________________ та __________________, який було зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану __________________________, про що видано свідоцтво про шлюб серії ___ № _________.

ДОДАТКИ*:

  1. Копія свідоцтва про шлюб.
  2. Копія свідоцтва про народження дитини.
  3. Копія паспорту.
  4. Копія реєстраційного номеру облікової картки платника податків.
  5. Копія довідки про реєстрацію місця проживання дитини.
  6. Платіжний документ про сплату судового збору.  
  7. Примірник позовної заяви з додатками для Відповідача.

*Оригінали додатків до позову зберігаються у Позивача за зареєстрованим місцем проживання

«__» _________ 20__ року            ________________     _______________

Українське цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість звернення до суду щодо стягнення аліментів у загальному  або спрощеному порядку. У загальному порядку подається позовна заява і відповідачу надається можливість викласти свої заперечення (відзив). Разом з тим, якщо мова йде про призначення ¼ заробітку платника аліментів на одну дитину (п. 4. ч. 1 ст. 161 ЦПК України) або 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, справа може бути розглянута в так званому «наказному провадженні», тобто заявник звертається до суду із заявою про видачу судового наказу. Суд, розглянувши таку заяву без виклику відповідача, видає судовий наказ, який є виконавчим документів і може бути пред’явлений відразу до виконавчого органу.

Нижче наводимо зразок заяви про стягнення аліментів, заповнивши яку можна звернутися в суд і отримати відповідний наказ.

Назва суду

Адреса суду

Заявник:          ПІБ_____________

Адреса реєстрації: ____________________

РНОКПП ___________

тел.: _____________

електронна пошта: ______________________

Боржник:     ПІБ______________________

Адреса реєстрації: _______________

РНОКПП ___________

тел.: _____________

електронна пошта: _____________________

ЗАЯВА

про видачу судового  наказу про стягнення аліментів

«  » ___________ 20__ року між мною, ­­­ПІБ Заявника та ПІБ Боржника було укладено шлюб, який зареєстровано _____________ відділом реєстрації шлюбів _________, про що зроблено відповідний актовий запис № ________.

Від шлюбу ми з Боржником маємо малолітню дочку – ПІБ дитини, «  » ______ 20__ року народження.

Подружні стосунки між мною та Боржником не склались, тому рішенням Назва суду від «  » ______ 20__ року, шлюб між мною та Боржником було розірвано.

Після розірвання шлюбу, наша спільна дочка/син проживає зі мною та знаходяться на моєму утриманні. Боржник надає матеріальну допомогу на утримання дитини, однак суми, які він перераховує, не є фіксованими, а сплачуються ним в тому розмірі, в якому вважає за доцільне сам Боржник. Варто зазначити, що угода про сплату аліментів між мною та Боржником не укладалась. Тому, з метою захисту права дитини на належне утримання з боку батька, який проживає окремо, звертаюсь до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.

Згідно статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 5 ст. 183 Сімейного кодексу України, той із батьків, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину — однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Згідно зі статтею 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

Статтею 161 СК України встановлено, що стягувач аліментів має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів  але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Боржник працює в компанії _____________________________ на посаді __________________ та має регулярний дохід. Стягнення по виконавчим документам з нього не провадяться. Отже, Боржник спроможний сплачувати належні аліменти на дитину.

Згідно положень ст. 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів – у межах суми платежу за один місяць.

Одночасно підтверджую той факт, що мною, ПІБ Заявника не подано іншого позову (заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів) до того самого боржника (ПІБ Боржника) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», я звільнена від сплати судового збору.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст. ст. 28, 180, 181, 182, 183 Сімейного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 160, 161, 163, 164, 167, 430 Цивільного процесуального кодексу України,

П Р О Ш У :

  1. Видати судовий наказ про стягнення з ПІБ Боржника, який зареєстрований за адресою: _____________________, аліментів на користь мене, ПІБ Замовника(адреса реєстрації: ___________________________________) на утримання неповнолітньої доньки ПІБ Дитини, « ».__.20__ року народження, в розмірі  ¼ від заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку.
  2. Допустити негайне виконання наказу в межах сплати платежу за один місяць.

Додатки*:

  1. Копія свідоцтва про народження дитини.
  2. Копія свідоцтва про одруження.
  3. Копія судового рішення про розірвання шлюбу.
  4. Копія паспорта ПІБ Заявника.
  5. Копія реєстраційного номера облікової картки платника податків ПІБ Заявника.
  6. Копія заяви про видачу судового наказу разом з копіями доданих документів для боржника.

*Оригінали документів, які додано до цієї заяви зберігаються у мене.

Як отримати аліменти на дитину, якщо є рішення українського суду про стягнення аліментів, а  її батько проживає за кордоном? Є два варіанти. Перший – знайти іноземного адвоката. Другий – скористатися Конвенцією про стягнення аліментів за кордоном та отримати допомогу офіційних державних органів.

Для застосування спрощеної процедури стягнення аліментів на підставі Конвенції, необхідні такі документи.

  • Клопотання (заява) про визнання і виконання рішення суду України про стягнення аліментів за кордоном, з дотриманням вимог конвенцій та міжнародних договорів щодо змісту.
  • Копія судового рішення
  • Довідка про набрання рішенням суду законної сили
  • Довідка про часткове виконання або невиконання рішення на території України
  • Копія протоколу судового засідання під час якого справу вирішено по суті
  • Фотокартка стягувача
  • Нотаріально засвідчене доручення діяти від імені стягувача, отримувати інформацію про стан розгляду звернення, поданих документів та хід виконання рішення
  • Переклад клопотання та долучених до нього документів на офіційну мову держави, в якій має виконуватися рішення суду про стягнення аліментів

Заява та документи подаються заявником (стягувачем) безпосередньо до Міністерства юстиції України або через територіальні управління юстиції у областях, у м. Києві. Міністерство юстиції України в разі відповідності поданих документів вимогам Конвенції, передає їх до центрального органу запитуваної держави (де має визнаватися та виконуватися рішення суду).

Документи для стягнення аліментів за кордоном (за відсутності рішення українського суду)

Як отримати аліменти на дитину, якщо немає рішення українського суду про стягнення аліментів, а  її батько проживає за кордоном? Є два варіанти. Перший – знайти іноземного адвоката, доручити йому вести Вашу справу за законодавством тієї країни, де проживає платник аліментів. Другий – скористатися Конвенцією про стягнення аліментів за кордоном та отримати допомогу офіційних державних органів, які самі отримають судове рішення у відповідній країні про стягнення аліментів.

Для застосування передбаченої Конвенцією спрощеної процедури з призначення та стягнення аліментів  на підставі рішення іноземного суду, необхідні такі документи.

  • Заява про стягнення аліментів за кордоном, з дотриманням вимог конвенцій та міжнародних договорів щодо змісту
  • Довідка про доходи позивача
  • Фотокартка позивача
  • Документ про ступінь родинних зав’язків між відповідачем та особою, на користь якої вимагаються аліменти (наприклад, свідоцтво про народження дитини)
  • Нотаріально засвідчене доручення діяти від імені стягувача, отримувати інформацію про стан розгляду звернення, поданих документів та хід виконання рішення
  • Переклад заяви та долучених до неї документів на офіційну мову держави, в якій має виконуватися рішення суду про стягнення аліментів

Заява та документи подаються заявником (позивачем) безпосередньо до Міністерства юстиції України або через територіальні управління юстиції у областях, у м. Києві. Міністерство юстиції України в разі відповідності поданих документів вимогам Конвенції, передає їх до центрального органу запитуваної держави (де має бути винесено рішення суду та розпочато його виконання).

Українське законодавство надає батькам, які вирішують питання про аліменти на неповнолітню дитину, оформити сплату аліментів на майбутнє за рахунок передачі нерухомого майна дитині.

Зокрема, в ст. 190 Сімейного кодексу України встановлено, що той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). 

Слід звернути увагу на деякі особливості даного договору:

  • По-перше, договір укладається лише з дозволу органу опіки та піклування, що буде стосуватися як доцільності укладення договору, так і всього його змісту та конкретних умов.
  • По-друге, до форми договору ставляться вимоги про укладення у письмовій формі з обов’язковим нотаріальним посвідченням. 
  • Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації.

Судова практика, яка визнає такі договори і захищає по ним права батьків або дітей (в залежності від предмету позовної заяви) є доволі широкою.

Висновок: Якщо Батько і Мати дитини укладають договір про передачу права власності на нерухоме майно для дитини (до речі, це може бути і частина майна, наприклад 1/3 квартири) з умовою про припинення права на аліменти (!) за згодою органу опіки і піклування і посвідчать відповідний договір у нотаріуса, то в судовому порядку можна довести, що обовязок зі сплати аліментів припинено.

Кримінальне право

Якщо людина стала свідком надзвичайної ситуації (злочину, ДТП…), то вона, скоріш за все, буде зобов’язана давати показання про обставини, свідком яких вона стала. При цьому свідок стає учасником кримінального провадження, наділяється певною низкою прав і обов’язків. Тому такій особі не зайвим буде знати певні особливості кримінального провадження.

  1. Особу, яку викликають до слідчого для допиту в якості свідка, повинні повідомити про це одним із наступних чинів:

  • Шляхом вручення повістки, направленої поштою, електронним листом або за допомогою факсимільного зв’язку;
  • Викликом по телефону або телеграмою.

Факт вручення свідку повістки про виклик повинен бути належним чином підтверджений. Таким підтвердженням є розписка особи про отримання повістки, відеозапис вручення особі повістки та будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

Якщо свідок повідомляється про виклик електронною поштою, то повістка про виклик вважається отриманою в разі підтвердження її отримання листом-відповіддю по електронній пошті.

  2. Важливим являється те, що свідок повинен бути повідомлений про виклик не пізніше, ніж за три дні до того, як він зобов’язаний з’явитися за викликом. Це пов’язано з тим, що свідок повинен мати можливість підготуватись до майбутнього допиту.

  3. Якщо свідок був належним чином повідомлений про виклик для дачі свідчень але без поважним причин не з’явився за викликом і не повідомив про причини своєї неявки, на нього може бути накладено стягнення.

Крім того, у випадку ухилення від явки, свідка може бути доставлено до місця виклику в примусовому порядку співпрацівниками міліції.

  4. Поважними причинами неявки свідка для дачі показань можуть бути:

  • Обставини непереборної сили (епідемія, військові дії, стихійне лихо і інші аналогічні обставини).
  • Відсутність свідка за місцем проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожей тощо.
  • Тяжка хвороба свідка або його перебування в установі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю, за умови неможливості тимчасово залишити цю установу.
  • Смерть близьких родичів свідка, членів його родини або інших близьких осіб, серйозна загроза їх життю.
  • Несвоєчасне отримання повістки про виклик.
  • Затримання, перебування під вартою або відбуття покарання.
  • Обмеження свободи переміщення внаслідок дії закону або судового рішення.
  • Інші обставини, які об’єктивно роблять неможливим явку особи за викликом.
  • Відповідно до Кримінального процесуального кодексу України свідку надані наступні права та покладено наступні обов’язки:
  • Свідок має право знати, у зв’язку з чим і по якому кримінальному провадженню його допитують. Це означає, що перед початком допиту свідку повинні пояснити його права і повідомити про фабулу правопорушення, яке стало причиною для допита.
  • Під час дачі свідчень і проведення інших процесуальних дій свідок має право користуватись правовою допомогою адвоката. Це означає, що кожний свідок може попередньо консультуватись з адвокатом або вимагати присутність адвоката під час допиту. Якщо адвоката не допускають до свідка (що трапляється рідко), про це обов’язково слід вказати в протоколі допиту, а на питання слідчого можна не відповідати.
  • Свідок має право відмовитись давати показання відносно себе, близьких родичів і членів своєї родини.
  • Свідок має право давати свідчення рідною мовою, користуючись послугами перекладача, якому свідок довіряє.
  • Якщо свідчення стосуються яких-небудь розрахунків або інших даних, які важко тримати в пам’яті, свідок при дачі показань має право користуватись нотатками і документами.
  • Свідок має право на відшкодування видатків, пов’язаних з викликом для дачі показань. Це зумовлено, як правило, поїздками на далекі відстані до місця виклику.
  • Після закінчення допиту свідок має право ознайомитись зі змістом протоколу і заявити клопотання про внесення в нього змін, доповнень і приміток, а також власноруч робити такі примітки і доповнення. Краще не ігнорувати дане право: свідку слід ретельно прочитати протокол допиту, а при наявності невідповідностей обов’язково внести зміни або примітки до протоколу. Для цього свідок може вписати ручкою за текстом протоколу свої примітки і поставити біля них підпис, або внести свої примітки в кінці протоколу, знову таки, підписавшись під ними.
  • Свідок зобов’язаний давати правдиві свідчення. За дачу неправдивих показань свідок несе кримінальну відповідальність, про що перед початком допиту слідчий повинен повідомити свідка.

Кожному, кого викликали на допит в якості свідка, слід пам’ятати, що його ввічлива і доброзичлива поведінка напевно позитивно вплине на поведінку слідчого. І найголовніше – від показань свідка великою мірою залежить ДОЛЯ інших осіб, тому кожне слово свідка має бути вивіреним.

Ті, хто стикався з кримінальною відповідальністю, задавалися питанням про строки давності в українському кримінальному процесі. Звичайно ж, в першу чергу інтерес викликає можливість уникнення кримінального переслідування через сплив строків давності.

Кримінальний кодекс України передбачає два варіанта застосування строків давності:

1) для звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 49 КК України);

2) для звільнення від кримінального покарання (ст. 80 КК України).Принципова відмінність між вказаними двома «звільненнями» полягає в тому, що в разі звільнення від кримінальної відповідальності, у людини буде відсутня судимість з усіма наслідками, що випливають звідси.

Звільнення від кримінальної відповідальності застосовується при одночасній наявності трьох умов:

1) закінчення визначених у законі строків;

2) не здійснення протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості; 

3) відсутність ухилення особи від слідства або суду. 

Строки давності розподілені в залежності від виду вчиненого злочину. У разі, якщо особою скоєно кілька видів злочинів, строки давності щодо кожного з діянь, які складають сукупність злочинів, обраховуються самостійно.

Початковим моментом відліку строку давності є день вчинення особою злочину. При скоєнні приготування до злочину або замаху на злочин строк давності починає спливати з дня припинення злочинного діяння з причин, не залежних від волі винного. Строки давності починають спливати з 00 годин тієї доби, які настали після доби вчинення злочину, строк давності закінчується після того, як минула передбачена ст. 49 КК України кількість повних років, о 24 годині останньої доби відповідного терміну. 

Так, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки (згідно зі ст. 49 КК України):

1) два роки – у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки – у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;

3) п’ять років – у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2;

4) десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Слайд в Instagram із вказаними строками Ви можете знайти за посиланням

При цьому згідно зі ст. 12 КК України:

  • кримінальним проступком є діяння, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі;
  • нетяжким злочином визнається той злочин, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п’яти років;
  • тяжким злочином визнається той злочин, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років;
  • особливо тяжким злочином визнається той злочин, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Обчислення строку давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг строку давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. В такому випадку особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п’ятнадцять років.

Обчислення строку давності переривається, якщо до закінчення вищевказаних строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину. 

При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин. 

Кримінальне законодавство передбачає також звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності щодо осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку. Так, стаття 106 КК України встановлює такі строки давності щодо осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку:

1) два роки – у разі вчинення кримінального проступку;

2) п’ять років – у разі вчинення нетяжкого злочину;

3) сім років – у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Що стосується зазначених осіб встановлюються такі терміни виконання обвинувального вироку:- два роки – у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;- п’ять років – у разі засудження до покарання, у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;- сім років – у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкий злочин;- десять років – у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Таким чином, на підставі вищевикладеного можна зробити наступний висновок: якщо дотримані умови, необхідні для звільнення від кримінальної відповідальності, а саме: закінчилися визначені в законі строки; особа не вчинила протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості; особа не ухилявся від слідства і суду, – то в такому випадку передбачається звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Як вже зазначалося, українське кримінальне законодавство (ст. 80 КК України) передбачає також можливість звільнення від кримінального покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Самі терміни для такого звільнення збігаються з уже розглянутими з ст. 49 КК України: 2, 3, 5, 10 і 15 років.

Обчислення строку давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У таких випадках перебіг давності відновлюється з дня появи засудженого для відбування покарання або з дня його затримання, при цьому терміни в 2, 3, 5 років подвоюються.У разі вчинення до закінчення термінів давності нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого, перебіг давності переривається. Обчислення строків в таких випадках починається з дня вчинення нового злочину.Слід зазначити, що давність не застосовується ні до звільнення від відповідальності, ні до звільнення від покарання у разі вчинення злочину проти миру і безпеки людства.Питання про застосування давності до особи, яка вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом.

В тих випадках, коли для з’ясування обставин справи необхідні спеціальні знання, за звернення сторони кримінального провадження може бути призначена експертиза (ст. 242 КПК України, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17).

Як наслідок, експертиза в кримінальному провадженні може бути проведена за ініціативою обвинуваченого, підозрюваного, захисника (адвоката) обвинуваченого або підсудного, потерпілої особи або її адвоката, слідчого, прокурора,слідчого суді або суду.

При цьому, відповідно до нормативно-правових актів України (перелік надається нижче), якщо експертиза у кримінальному провадженні  проводиться на замовлення підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, їх захисників, законного представника, потерпілого, його представника та законного представника, то таку експертизу оплачує заявник (з можливістю подальшої компенсації в разі виграшу судової справи).  

В той же час, якщо експертиза в кримінальному провадженні призначена судом або за зверненням слідчого або прокурора, то вона фінансується із державного бюджету (з можливою подальшою компенсацією засудженою особою).

Досвідчені адвокати  рекомендують звертати увагу на ч. 2 ст. 242 КПК України, яка визначає перелік випадків обов’язкового призначення експертизи слідчим або прокурором. Навіть якщо слідчий або прокурор не призначать експертизу, існує позитивна судова практика, коли адвокати оскаржують незаконні дії слідчого (прокурора) та добиваються через суд призначення експертизи в порядку ч. 2 242 КПК України, тобто безкоштовно для своїх довірителів/підзахисних.

11 листопада 2019 Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду (України) дійшла висновку (http://reyestr.court.gov.ua/review/85674068), що для застосування «заочного арешту» в порядку ч. 6 ст. 193 Кримінального процесуального кодексу України (далі – «КПК України») (https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/4651-17) не обов’язкова наявність довідки Інтерполу про міжнародний розшук, а досить винесення органом досудового розслідування постанови про оголошення особи в міжнародний розшук та направлення його з необхідними матеріалами до Робочого апарату Українського бюро Інтерполу.

Зокрема, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду вказала в своєму визначенні на «хибність висновку слідчого судді стосовно можливості Ухвалення рішення про тримання особи під Вартою в порядку, визначеному ч.6 ст.193 КПК України, лише при наявності підтвердження розшуку особи Інтерполом».

Такий висновок неоднозначно сприйнятий українськими адвокатами, що спеціалізуються на кримінальних справах (включаючи, пов’язані з міжнародним розшуком). Дана позиція буде ще неодноразово обговорюватися в юридичних колах, і можливо буде винесена на рівень ЄСПЛ.

Що таке строки досудового розслідування (кримінального провадження на стадії досудового слідства)?

Строк досудового розслідування – це визначений кримінальним процесуальним законодавством період часу, протягом якого слідчий має провести досудове розслідування і передати кримінальну справу до суду або закрити кримінальне провадження.

Строк досудового розслідування починає обчислюватись з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується  днем звернення до суду або днем ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

Які строки досудового розслідування (кримінального провадження на стадії досудового слідства)?

Відповідно ч. 2 ст. 219 КПК України  загальний строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру не може перевищувати:

1) дванадцять місяців – у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину;

2) вісімнадцять місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину.

В разі, якщо особі було повідомлено про підозру, кримінальне розслідування має бути закінчено протягом наступних строків (с. 3 ст. 219 КПК України):

1) протягом сімдесяти двох годин – у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або затримання особи в порядку, передбаченому ч. 4  ст. 298-2 КПК України;

2) протягом двадцяти діб – у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку у випадках, якщо підозрюваний не визнає вину, або необхідності проведення додаткових слідчих (розшукових) дій, або вчинення кримінального проступку неповнолітнім;

3) протягом одного місяця – у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку, якщо особою заявлено клопотання про проведення експертизи у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 298-4 КПК України;

4) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

І хоча строки досудового розслідування можуть бути продовжені в порядку ст. 294 КПК України, їх загальний строк не може перевищувати:

1) одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 3 ст. 219 КПК України;

2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні нетяжкого злочину;

3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

При цьому строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, не включається у строки досудового розслідування.

Що означає сплив строків кримінального провадження? 

Сплив строків кримінального провадження не завжди має такі ж чіткі наслідки, як сплив строку притягнення до кримінальної відповідальності.

Якщо слідчий передав обвинувальний акт до суду із порушенням строків кримінального провадження? 

В разі направлення обвинувального акту до суду із порушенням строків кримінального провадження така справа підлягає закриттю відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.

При цьому важливо пам’ятати, що строк досудового розслідування закінчується саме в день направлення обвинувального акту до суду, а не в будь-який інший день.

Судова практика з даного приводу:

Ухвала Печерського суду районного суду міста Києва від 03 січня 2020 року у справі №757/47115/19-к, яка залишена в силі Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 травня 2020 року.

Порушення строків звернення про продовження  строків розслідування

 Якщо слідчий з якихось причин не може своєчасно закінчити досудове розслідування, то він може звернутися з клопотанням про продовження строків досудового розслідування. Клопотання про продовження строку досудового розслідування подається прокурору/ слідчому судді не пізніше п’яти днів до спливу строку досудового розслідування. Якщо строк досудового розслідування вже закінчився, то поновленню він не підлягає.

Існує судова практика щодо випадків, коли слідчий чи прокурор звертаються до суду щодо продовження строків досудового розслідування менше ніж за п’ять днів до спливу строків досудового розслідування. В такому випадку суди відмовляють у продовженні строків досудового розслідування: 

  • Сватівського районного суду Луганської області від 15 січня 2021 року у справі № 426/56/21;
  • Московського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2019 року (набрала законної сили) у справі № 643/15372/19.

 Якщо строки кримінального провадження сплили, а слідство триває без передачі обвинувального акту в суд? 

Якщо строк досудового розслідування з дня повідомлення особі про підозру закінчився або якщо строк досудового розслідування закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру, то прокурор у відповідності до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України має винести постанову про закриття кримінального провадження. Виняток становить лише повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи.

Втім, якщо прокурор не закрив кримінальне провадження за таких обставин, підозрюваний або його адвокат не мають ефективних механізмів змусити прокурора закрити справу.

Це пояснюється тим, що питання про закриття кримінального провадження у зв’язку із пропуском строків досудового розслідування не знайшло свого відображення в ч. 1 ст. 303 КПК України та не відноситься до виключень, а тому, відповідно, це питання не може бути предметом розгляду слідчим суддею під час досудового розгляду. Зазначене додатково підтверджується уже сформованою судовою практикою, зокрема,

Підозрювана особа або адвокат можуть подати клопотання про закриття кримінального провадження, але оскільки строки для вчинення таких дій прокурором у законодавстві не встановлені, змусити його закрити справу неможливо. Дане питання має розглядатись на підготовчому засіданні по справі після передачі її до суду. Таку позицію висловили:

Дана позиція може з часом змінитись, і підозрюваній особі або її адвокату буде надано право в судовому порядку добитись закриття кримінального провадження в разі спливу строків кримінального провадження. Втім наразі це ще не стало практикою.

Відповідно до ст.ст. 61, 128 Кримінального процесуального кодексу України (дал за текстом – КПК України) особа, якій завдано шкоду кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може пред’явити позовну заяву до особи, яка скоїла таке правопорушення.

Строки пред’явлення позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої злочином, часто викликають питання у людей, які не звертаються за допомогою адвоката.

Відповідно до ст. 128 КПК України заява подається потерпілим (цивільним позивачем) до початку слухання справи у суді. Це означає, що позовна заява подається або слідчому, або в суд до першого судового засідання по справі.

Чи можна подати позовну заяву після початку розгляду кримінальної справи в суді?

Ні, якщо подавати в рамках кримінальної справи.

Так, якщо подати в цивільному процесі. КПК України регламентує тільки подачу (цивільного) позову в рамках кримінального процесу. Втім, це не лишає потерпілого подати позовну заяву в порядку цивільного процесуального законодавства, тобто кримінальна справа і цивільна справа будуть розглядатись судами окремо (з великою вірогідністю припинення слухання цивільної справи до винесення рішення судом по кримінальній справі).

Розгляд позову в цивільному процесі

Діюче українське законодавство не містить жодних обмежень щодо пред’явлення позову поза кримінального процесу, окрім строків позовної давності. Як наслідок, недотримання строків пред’явлення позовної заяви в кримінальному процесі жодним чином не впливає на строки пред’явлення позовної заяви в рамках цивільного процесу.

Строки позовної давності (в цивільному процесі) встановлені в Главі 19 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України).  І відповідно, строки позовної заяви починають обраховуватись з дати, коли позивач дізнався або мав дізнатись про порушення своїх прав (вчинення кримінального правопорушення).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності становить 3 (три) роки. Саме в рамках 3 (трьох) років потерпіла особа має звернутись із позовної заявою у цивільному процесі, якщо позов не було подано в рамках кримінального процесу, і, щоб не програти справу через пропуск строків позовної давності.

Увага! В ст. 268 ЦК України визначений перелік вимог, до яких не застосовується строк позовної давності. В п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК Українитакою вимогою є вимога про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.

Після внесення відомостей до ЄРДР заявники нерідко стикаються із ситуацією, що нічого не відбувається. Слідчий не викликає до себе, жодні слідчі дії не проводяться. Як бути в такому разі?

Зазвичай, особа, яка подала заяву про внесення інформації про кримінальне правопорушення до ЄРДР, вважає себе потерпілою у такому порушенні. Як наслідок, заявник очікує призначення експертизи, допиту правопорушника і свідків, передачу матеріалів кримінальної справи в суд, винесення вироку і відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Але якщо слідчий нічого не робить, то і результатів не варто очікувати.

В такому разі варто знати, що відповідно до ч. 2 ст. 55 КПК України права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. 

Це означає, що потерпілий має право отримати пам’ятку потерпілого від особи яка прийняла заяву про залучення особи до провадження як потерпілого. Якщо така пам’ятка не була вручена, то заявник може (і рекомендується) звернутись із відповідною заявою (із обов’язковим отриманням підтвердження про прийняття і реєстрації такої заявки).

У разі якщо клопотання проігнорують або винесуть постанову про відмову, то необхідно звертатись до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність слідчого щодо розгляду клопотання про визнання потерпілим згідно вимог статті 220 КПК України (наведена нижче норма).

Якщо заявника буде допитано, то йому має бути надано право ознайомитися з протоколом відповідної процесуальної дії, виконаних за його участі. (п.4 ч. 2 ст. 56 КПК України).

Так само слід поступати із всіма іншими процесуальними діями, – звертатись із відповідним клопотанням до слідчого, а в разі відмови або ігнорування клопотання, – до процесуального судді із скаргою.

Податкове право

Порядок призначення, проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України (надалі – податковими органами) та порядок оскарження результатів таких перевірок регламентується положеннями Податкового кодексу України (надалі – ПКУ), Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС) та іншими нормативно-правовими актами чинного в Україні законодавства.

Під податковою перевіркою розуміється діяльність податкових органів у межах визначеної компетенції, яка направлена на встановлення правильності обчислення та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) відповідним суб’єктом господарювання-платником податків (надалі – підприємством).

Підставою для проведення податкової перевірки є: план-графік проведення планових перевірок або рішення керівника податкового органу про проведення позапланової перевірки (таке рішення оформлюється наказом керівника відповідного податкового органу).

За результатами проведення податкової перевірки посадовими особами податкового органу, що здійснювали перевірку, складається акт про проведення перевірки (в разі наявності порушень податкового законодавства у діяльності підприємства) або довідка (в разі відсутності таких порушень).

Після спливу 10 робочих днів, з моменту вручення підприємству (його посадовій особі) акту про проведення перевірки керівник контролюючого органу видає податкове повідомлення-рішення в якому зазначається: порушення податкового законодавства, які вчинені підприємством та розмір податкового зобов’язання (штраф, пеня), які нараховані підприємству до сплати.

Що робити, якщо підприємство не згодне з отриманим актом або податковим повідомленням-рішенням?

По-перше, треба визначитись, а чи є підстави для оскарження рішень і дії податківців.

Загальними підставами для оскарження результатів податкових перевірок є:

  1. Проведення перевірок особами, які не мали на це відповідних повноважень.
  2. Складання акту про проведення перевірки чи винесення податкового повідомлення-рішення з порушенням форми та/або порядку надання такого документу.
  3. Неправильне застосування норм податкового законодавства.
  4. Помилкове тлумачення чи ігнорування фактів, які є підставою для встановлення факту порушення підприємством податкового законодавства тощо.

По-друге, треба визначитись з шляхом захисту своїх прав.

Чинним в Україні законодавством (ПКУ, КАС тощо) передбачені можливості оскарження результатів податкових перевірок, а саме: адміністративне та судове оскарження.

Адміністративне оскарження результатів проведення податкової перевірки.

Під адміністративним оскарженням результатів податкових перевірок розуміється подача до відповідних податкових органів заперечень на акт про проведення перевірки та/або скарги на винесене податкове повідомлення-рішення.

Виділяється два рівня адміністративного оскарження.

На першому рівні підприємство має право подати свої заперечення на складений акт проведення перевірки (який складається безпосередньо після проведення податкової перевірки) до начальника податкового органу, який проводив перевірку (наприклад, якщо перевірку проводила ДФС у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, то заперечення подаються до начальника саме цього податкового органу).

Строк подачі заперечень складає 2 дні з моменту отримання підприємством акту про проведення перевірки.

Податковий орган зобов’язаний розглянути ці заперечення у строк до 10 робочих днів з моменту складення акту про проведення перевірки.

Слід підкреслити, що дані заперечення не вважаються оскарженням результатів податкової перевірки, це скоріше звернення до податкових органів з вимогою про виправлення акту. Проте дана процедура не є обов’язковою, і зазвичай податківці не приймають до уваги заперечення.

По-друге, підприємство вправі подати скаргу на винесене податкове повідомлення-рішення до вищестоящого податкового органу (наприклад, якщо перевірку проводила ДФС у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, то скарга подається до Головного управління ДФС у м. Києві).

Строк подання такої скарги складає 10 робочих днів з моменту винесення податкового повідомлення-рішення.

Вищестоящий податковий орган зобов’язаний розглянути таку скаргу та письмово повідомити про результати такого розгляду протягом 20 робочих днів з моменту її направлення.

Примітка: в разі оскарження податкового повідомлення-рішення до вищестоящого податкового органу, підприємець зобов’язаний повідомити податковий орган, що проводив перевірку, про таке оскарження.

Приклад успішного оскарження податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку адвокатами юридичної компанії “Зільвер” можна знайти за посиланням.

Судове оскарження.

Судове оскарження результатів проведення податкової перевірки полягає у можливості подачі підприємством позовної заяви з метою визнання винесеного податкового повідомлення-рішення незаконним та вимогою його скасування.

Відповідно до положень КАС, така позовна заява подається до адміністративного суду за місцем знаходження підприємства та/або податкового органу, який проводив перевірку та виніс відповідне податкове повідомлення-рішення (наприклад, якщо перевірку проводила ДФС у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, то позовна заява подається до Окружного адміністративного суду м. Києва).

Разом з тим слід пам’ятати, що у платника податків є 10 днів для оплати податкового повідомлення-рішення, зі спливом даного строку починає нараховуватись пеня, тому вкрай важливим є не затягувати подачу позову на три роки, а в найкоротші строки подати позов до суду, що звільнить від штрафних санкцій та обов’язку сплачувати відповідний податок на час судового оскарження..

Для правильного та ефективного оскарження результатів податкових перевірок рекомендується залучати до цього процесу досвідчених юристів. Слід зазначити, що залучення юриста вже на стадії проведення податкової перевірки надасть можливість суттєво знизити ризики протиправних дій та винесення податковими органами незаконних рішень.

Якщо Ви придбали квартиру в перший раз, то Ви звільняєтесь від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування (1% від вартості квартири) відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування».

Нагадуємо, що при оформленні квартири у нотаріуса нотаріус вимагатиме сплати пенсійного збору (1%) і державного мита (1%). 

Якщо при оформленні першої квартири збір до ПФУ було все ж таки сплачено (у більшості випадків так і відбувається), то покупець може звернутись до управління пенсійного фонду і отримати відшкодування сплаченого збору.  

В разі, якщо пенсійний фонд відмовить у відшкодуванні, то дану відмову можна оскаржити в адміністративному суді. В цьому випадку Вам вже може знадобиться допомога адвоката.

Зразок заяви до пенсійного фонду наводимо далі.

Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві04053, м. Київ, вул. Бульварно – Кудрявська, 16E-mail: Kiev_gu@kv.pfu.gov.ua(044) 486 77 94, (044) 482 03 69 
________________ (ПІБ(__.__._______ р.н.)РНОКПП _________________паспорт серії __ ___________, виданий ______________________   в ___________ області,  __ _______ _____ р., який зареєстрований за адресою: _________, м. __________, вул. ______________,  буд. ____, кв. ___Тел.: (____) _____________

ЗАЯВА

про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості

____ ___________ 20__ року я, ________________________ придбав квартиру, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця _____________, будинок ____, квартира № __ згідно договору купівлі-продажу квартири, укладеного із ________________________ , і посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ________________________, зареєстровано в реєстрі за № ____.

Згідно інформаційної довідки з  Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна № _____________від __.__.20__ власником квартири є ________________________, що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № _____________від __.__.20__.

При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від __.__.20__ р., ________________________ сплачено збір на обов’язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 % від вартості об’єкту нерухомого майна в сумі ________ грн., що підтверджується квитанцією № __________________ від __.__.20__ р. (копія квитанції додається).

Квартира, що була придбана ________________________  відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ________________________, зареєстровано в реєстрі за № ____  є першим нерухомим майном (житлом), що придбав ________________________. Факт того, щодо дане придбання квартири громадянином ________________________ підтверджується Інформаційна довідка з  Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна № ___________ від __.__.20__

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування визначає підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичних осіб, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Згідно з п. 8   ст. 2 ЗУ «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», об’єктом оподаткування для платників збору, визначених п. 9 ст. 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Ставки збору на обов’язкове державне пенсійне страхування для таких суб’єктів встановлюються у розмірі 1 відсотка від об’єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону (п. 10 ст. 4 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до пункту 15-1 Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.      

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об’єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 15-3 Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, визначено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.      

З аналізу наведених норм вбачається, що із загального правила про обов’язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Як зазначено вище, нерухоме майно (житло) на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київськогоміського нотаріального округу ________________________, зареєстровано в реєстрі за № ____, придбано ________________________ вперше.

Таким чином, я, ________________________ , є звільненим/-ою від обов’язку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 % від вартості об’єкту нерухомого майна в сумі __________ грн. при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від __.__.20__ р., а отже такі кошти були сплачені мною помилково.

З огляду на викладе вище,

ПРОШУ:

  1. Повернути ________________________ (РНКОПП ____________) помилково сплачений збір на обов’язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 % від вартості об’єкту нерухомого майна в сумі _______ грн. при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від __.__.20__ р.;
  2. Грошові кошти перерахувати на наступні банківські реквізити: ______________________.

Додатки :

  1. Інформаційна довідка з  Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна № ___________ від __.__.20__;
  2. Інформаційна довідка з  Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна № ___________ від __.__.20__;
  3. Копія квитанції № ____________ від __.__.20__ р.

«__» ________ 20__ року

_____________________

Для тих, хто вирішив оскаржити податкове повідомлення-рішення може стати в нагоді наведений нижче зразок відповідної позовної заяви.

Окружний адміністративний суд міста Києва

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

Позивач:

Товариство з обмеженою відповідальністю

 «_________»

Ідентифікаційний код _______

Місцезнаходження: _____________________________

Адреса для листування: _________________________

Номери засобів зв’язку: _________________________

Адреса електронної пошти: ______________________

Офіційна електрона адреса: _______

Відповідач:

Головне управління ДФС у м. Києві

Ідентифікаційний номер 39439980

Місцезнаходження: 04655, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19 

Відомі номера засобів зв’язку: (044) 461-77-04;

(044) 461-77-57 (відповідно до відомостей з офіційного веб-сайту)

Адреса електронної пошти: kyiv.official@sfs.gov.ua

Офіційна електрона адреса: невідома

Ціна позову: _________ (__________) гривень

Розмір судового збору: ___ грн. 00 коп.

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від _______ року № _______ в частині застосування штрафу у сумі ______ (_____ тисяч) грн. 00  коп.

Товариством з обмеженою відповідальністю «_________» (далі – Позивач, Товариство, ТОВ «_________») отримано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві (далі – Відповідач, податковий орган, контролюючий орган) від _______ року № _________ про застосування штрафу у розмірі 10 % за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків до податкових накладних, визначених п. 201.10 ст. 201 та згідно п. 120-1.1 ст. 120 Податкового кодексу України (надалі – ПК України) (копія податкового повідомлення-рішення додається).

Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі Акту № ______ від ______ р. «Про результати камеральної перевірки своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних ТОВ «__________» (ПН ______) за ______ року» (надалі – Акт перевірки) (копія Акту перевірки додається).

ТОВ «_________» вважає податкове повідомлення-рішення від _________ року № __________ в частині застосування штрафу у сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. протиправним та такими, що підлягає скасуванню з огляду на наступне:

Щодо змісту та висновків акту та податкового повідомлення-рішення

Відповідно до Розділу Акту «Результати перевірки», перевіркою встановлено порушення ТОВ «________» (ПН ____________) граничних строків реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до податкових накладних за _______ (таблиця 1) в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначених п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями:

№ ПНДата виписки ПН/РКДата реєстрації ПН/РККількість днів затримкиСума ПДВ за ПН/РКРозмір штрафу, %Сума ШС
       
       
       
       

ТОВ «_____» не погоджується з такими висновками, вважає їх такими, що суперечать законодавству України та не ґрунтуються на фактичних даних, а накладений штраф за порушення строків реєстрації податкових накладних № __, __, __ в розмірі _________ грн. протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на наступне:

На виконання положень п. 201.10 ст. 201 ПК України податкові накладні № __,__,__, дата виписки _____ р. були направлені до контролюючого органу для реєстрації Єдиному реєстрі податкових накладних з дотриманням граничних строків реєстрації (в останній день строку), а саме протягом операційного дня _______ року, а саме:

– ПН № _______ / Дата виписки ПН/РК / Дата та час направлення ПН до органу ДФС для реєстрації;

– ПН № _______ / Дата виписки ПН/РК / Дата та час направлення ПН до органу ДФС для реєстрації

– ПН № _______ / Дата виписки ПН/РК / Дата та час направлення ПН до органу ДФС для реєстрації.

Виписки з електронного ресурсу «Електронний кабінет» _______, що містять інформацію про дату та час направлення податкових накладних № __,__,__ дата виписки ______ р. до органу ДФС для реєстрації додаються.

Однак, до _____ р. до ____ год. 00 хв., вказані вище ПН залишалися в статусі «Відправлено».

Вказані податкові накладні були направлені Позивачем до контролюючого органу в електронному вигляді (електронним документом) шляхом використання особистого кабінету в електронному ресурсі «Електронний кабінет».

Як вже зазначалося, податкові накладні №  __,__,__ дата виписки _____ р були направлені Позивачем до контролюючого органу для реєстрації Єдиному реєстрі податкових накладних з дотриманням граничних строків реєстрації, а саме протягом операційного дня ­­­­________ (в останній день строку).

Жодних квитанцій про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкових накладних  __,__,__ дата виписки _____ р. до ТОВ «______» не надходило.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). 

Відповідно до положень п. 201.10. ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку – продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

За приписами абз. 13 п. 201.10 ст. 201 ПК України, якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, відповідно до вказаних вище положень ПК України, податкові накладні ТОВ «________» №  __,__,__ дата виписки _____ р. слід вважати зареєстрованими у день їх фактичного отримання контролюючим органом, тобто протягом операційного дня, коли їх було надіслано платником податків – ТОВ «_________» на адресу контролюючого органу, а саме –        року –  межах граничного строку реєстрації вказаних податкових накладних.

Так, згідно з абз. 1 п. 120-11 ст. 1201 ПК України порушення, порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов’язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі 10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, – у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що до платника податків можуть бути застосовано штрафні санкції у разі порушенням ним граничного терміну реєстрації податкових накладних.

Таким чином, з огляду на викладене вище та той факт, що податкові накладні ТОВ «_______» №__,__,__ дата виписки _____ р. слід вважати зареєстрованими у день їх фактичного отримання контролюючим органом, тобто протягом операційного дня, коли їх було надіслано платником податків – ТОВ «_____» не було допущено порушення граничних строків реєстрації податкових накладних №  __,__,__ дата виписки _____ р. в Єдиному реєстрі податкових накладних, а отже в ТОВ «________» не було допущено порушення положень п. 201.10 ст. 201 та п. 120-11 ст. 1201 ПК України.

Наведене вище вказуэ, що оскаржуване податкове повыдомлення-рышення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки з боку Позивача відсутній факт порушення граничних строків реєстрації податкових накладаних

На виконання п. 11 ч. 5 ст. 160 КАС України, Товариство з обмеженою відповідальністю «________» підтверджує той факт, що ним не подано іншого позову до цього самого Відповідача (Головного управління ДФС у місті Києві) з тим самим предметом та з тих самих підстав (визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від ________ року № ________в частині застосування штрафу у сумі 10 000 ( десять тисяч) грн. 00 коп.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частина 3 ст. 2 КАС України встановлює, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, обов’язок доказування, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись положенням КАС України,

ПРОШУ:

  1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від ______ року № _______ в частині застосування штрафу у сумі 10 000 (десяти тисяч) грн. 00 коп., за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних __,__,__ дата виписки _____ р.
  2. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у місті Києві (Місцезнаходження: 04655, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, Ідентифікаційний код: 39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «____» (Місцезнаходження: ________ Ідентифікаційний код: ______) витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 1921 гривень 00 копійок.

Додатки:

  1. Копія податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від _____ року № ______;
  2. Копія Акту № ___________ від _______ р.;
  3. Копії Виписок з електронного ресурсу «Електронний кабінет» ТОВ «_____» щодо статусу відправлених документів;
  4. Платіжне доручення про сплату судового збору з відміткою банку про зарахування коштів до державного бюджету;
  5. Копії позовної заяви та доданих до неї документів для відповідача.

На виконання положень ч. 5 ст. 94 КАС України, ТОВ «_________» зазначає про наявність в нього всіх оригіналів письмових доказів, які були додані до цієї позовної заяви.

З повагою до суду,

Директор ТОВ «_______»

___________

Протягом багатьох десятиліть світовий бізнес активно користувався інструментами податкового планування (офшорними і оншорними компаніями). Це дозволяло бізнесу розмивати (зменшувати) податкове навантаження. З метою боротьби з мінімізацією оподаткування ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку) почала ряд ініціатив, однією з яких є План BEPS, до якого приєднуються різні країни.

Загальний План включає 15 кроків, однак обов’язковим мінімальним стандартом для приєднання є тільки сукупність наступних:

–  № 5 направлена ​​на боротьбу з податковими зловживаннями, пов’язаними з використанням спеціальних шкідливих режимів оподаткування;

– № 6 спрямована на попередження зловживань при застосуванні конвенцій про уникнення подвійного оподаткування;

–  № 13 спрямована на удосконалення вимог діючих національних правових норм до документації з трансфертного ціноутворення;

–  № 14 спрямована на підвищення ефективності механізмів вирішення спорів між країнами при застосуванні договорів про уникнення подвійного оподаткування.

Також План передбачає приєднання країн до Багатосторонньої конвенції

 (Multilateral Convention to Implement Tax Treaty Related Measures to Prevent BEPS или MLI).

У 2017 році Україна приєдналася до ініціативи ОЕСР, а в лютому 2019 р Багатостороння конвенція була ратифікована Україною.

01.12.2019 року Багатостороння конвенція вступає в силу для України, при цьому, положення конвенції почнуть діяти для України не раніше 2020 року. Це відноситься, в тому числі, до податків, утриманих у джерела, з сум, сплачених нерезидентами (з 01.01.2020 р).

Дата, з якої положення Конвенції будуть застосовуватися до конкретної угоди України, буде залежати від дати набрання чинності цією Конвенцією в другій Договірній Державі, яка є стороною такого податкового угоди з Україною.

Суть основних змін зводиться до наступного:

  1. У всі двосторонні угоди, учасником яких є Україна і країни, які також ратифікували MLI, включається принцип Principle Purpose Test (РРТ). Суть його зводиться до наступного: якщо однією з основних цілей транзакції або структури є отримання податкових пільг, передбачених двосторонньою угодою, то до такої транзакції або структурі податкові пільги не повинні застосовуватися. Тобто трансакція в першу чергу повинна мати реальну економічну мету. Таким чином, бізнес позбавляється можливостей і далі проводити безконтрольного оплати і / або виплати на користь іноземних партнерів і контрагентів, в разі, якщо немає підтвердження їх реальності (виплата відсотків, роялті, дивідендів і т.д.).
  2. Вводиться оновлене правило щодо оподаткування прибутку від відчуження акцій і корпоративних прав. Нове правило передбачає, що доходи нерезидентів, отримані від відчуження акцій / корпоративних прав, будуть підлягати оподаткуванню в Україні, якщо в будь-який час протягом 365 днів до відчуження вартість таких акцій / корпоративних прав прямо або побічно пов’язана з доходами юридичної особи, які більш ніж на 50% залежали від нерухомого майна, що знаходиться в Україні. Тобто надалі можна буде зменшити податкове навантаження при придбанні нерухомості шляхом оформлення такої угоди через купівлю-продаж корпоративних прав компанії-власниці нерухомості.
  3. Зміни також торкнутися сфер трансфертного ціноутворення та поняття постійного представництва, а також буде введено поняття контрольованих іноземної компанії, не кажучи вже про автоматичне обмін податковою інформацією.

Бізнесу потрібно вже починати готуватися до прийдешніх змін, які вже не за горами, переглядати структуру ведення бізнесу, взаємовідносини з контрагентами, а також порядок функціонування холдингових структур.

20 вересня 2019 року було підписано два закони, які внесли зміни в порядок користування касовими апаратами для всіх ФОП (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/128-20#n132https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/129-20).

Основні зміни, що вводяться цими законами:

  1. З 19 квітня 2020 р ФОП 2-й, 3-й і 4-ї групи, доходи яких перевищують 1 млн. Грн., Зобов’язані використовувати касові апарати ( «РРО»).
  2. Якщо дохід зазначених в п. 1 фізичних осіб-підприємців не перевищує 1 млн. Грн., Вони можуть не використовувати РРО до 01 жовтня 2020 р
  3. З 01 січня 2021 року всі ФОП 2-й, 3-й і 4-ї групи, незалежно від доходу зобов’язані використовувати РРО.
  4. Вступає в дію «програмний реєстратор розрахункових операцій» (електронний касовий апарат), який повинен бути безкоштовним програмним продуктом для використання на комп’ютерах і смартфонах. Протестувати таке забезпечення можна на сайті Державної податкової служби – http://80.91.165.208/E-Receipt/;

В медіа-просторі активно обговорювали питання щодо необхідності застосування РРО фізичними особами-підприємцями 3-ї групи, які отримують оплату за безготівковим розрахунком. Зокрема, обурилося IT-співтовариство України, яке отримує оплату від зарубіжних замовників по Свіфт-переказам. Навіщо їм використовувати РРО, витрачати час і гроші (бухгалтерія) на непотрібні звіти, адже всі грошові перекази відображені в банківських виписках ?!

Слід зазначити, що Державна податкова служба України дала роз’яснення (https://tax.gov.ua/media-tsentr/novini/397039.html), в якому йдеться про те, що ФОПи, що працюють за безготівковими розрахунками, не зобов’язані використовувати РРО. Дана позиція заснована на п. 2 ст. 9 Закону України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265/95-%D0%B2%D1%80.

Додатково слід зазначити, що зміни ст. 3 Закону України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265/95-%D0%B2%D1%80 також не дають підстави вважати, що всі розрахунки підлягають оформленню через касовий апарат.

Юридична дискусія виникла через зміни в п. 296.10 ст. 296 Податкового кодексу України, якими раніше були виключення для ФОП з доходом до 1 млн. грн. (їм дозволялося не використовувати РРО) були скасовані. Тому виникло питання про тлумачення ст. 3, ст. 9 Закону України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265/95-%D0%B2%D1%80.

Як правильно враховувати витрати на алкоголь, якщо він використовується на представницьких заходах? І чи можна це взагалі робити? Чи є набутий підприємством алкоголь доходом фізичної особи?

На ці питання відповів Верховний Суд України у своїй постанові від «09» липня 2019 р.  у справі № 826/15481/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/82898518).

Касаційний суд визнав придбаний директором підприємства алкоголь на суму 8348,18 грн. представницькими витратами, враховуючи наявність:

  • факту проведення представницьких заходів з метою розширення партнерських відносин підвищення попиту на товар і створення іміджу підприємства;
  • наказу про проведення представницьких заходів;
  • чеки на покупку алкоголю.

Верховний Суд України наголосив, що такі представницькі витрати є підвидом адміністративних витрат, які відносяться до загальногосподарських (п. 18 ПБО 16 «Витрати»).

Як наслідок, придбаний директором алкоголь суд визнав таким, що не є доходом і не підлягає обкладенню ПДФО і військовим збором.

Тому, купувати алкоголь для представницьких заходів можна, проте треба все коректно оформляти і мати первинну документацію для подання перевіряючим органам.

17 березня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (який набув чинності 02.04.2020 року).

Вказаним Законом, з поміж іншого, було введено положення, які змінили порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування для всіх ФОПів на період карантину.

Так, фізичних осіб-підприємців, в т.ч. які знаходяться на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок), самозайнятих осіб і членів фермерських господарств на період з 01 березня по 31 квітня звільнили від нарахування та сплати ЄСВ за себе.

При цьому положення абзацу другого п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (щодо нарахування та сплати мінімального ЄСВ у випадку нездійснення ФОП діяльності) в ці періоди для таких осіб не застосовуються.

Важливо пам’ятати, що нараховувати ЄСВ за даний період і відображати його в звітності про ЄСВ не можна, інакше ЄСВ доведеться сплатити.

Додатково передбачено й звільнення від відповідальності за несвоєчасне нарахування та/або сплату ЄСВ.

Законом визначено, що тимчасово штрафні санкції, не застосовуються за такі порушення, вчинені у періоди з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року:

– несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску;

– неповна сплата або несвоєчасна сплата суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів);

– несвоєчасне подання звітності, передбаченої Законом, до податкових органів.

Протягом періодів з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за ці періоди підлягає списанню.

Також установлено мораторій на проведення документальних перевірок правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на період з 18 березня по 18 травня 2020 року.

Для всіх ФОП період з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року (незалежно від факту сплати ЄСВ) включається до страхового стажу та вважається, що страхові суми було сплачено у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного законодавством для кожного з таких періодів.

Згідно зі ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці-підприємства, установи, організації, фізичні особи-підприємці, а також їх відокремлені підрозділи, які використовують працю найманих осіб за трудовим, цивільно-правовому або іншим договором.

У договорах з програмістами на створення софту замовники переважно зазначають авторську винагороду як виплату за передачу прав інтелектуальної власності. Автори програмного забезпечення в таких правовідносинах зазвичай виступають в якості фізичних осіб-підприємців (ФОП), які надають послуги в сферах «комп’ютерного програмування», «консультування з питань інформатизації» тощо. І цілком логічно, на перший погляд, вважати, що ФОП, господарська діяльність якого стосується надання вказаних вище послуг, повинна оподатковуватися єдиним податком за відповідною ставкою. Натомість податкові органи мають зовсім іншу думку з цього питання. Зокрема, вони вважають, що авторська винагорода повинна оподатковуватися податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Причиною такого є положення чинного податкового законодавства, згідно з яким до доходу платників єдиного податку не включаються отримані роялті (пп.1 ст. 292 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України роялті – будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкту права інтелектуальної власності.

У свою чергу, право інтелектуальної власності дещо інакше регулює винагороду за інтелектуальну власність. Зокрема, така винагорода може бути у вигляді одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожне використання програмного продукту (роялті) (п. 5 ст. 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Приймаючи до уваги вказане вище, податкові органи можуть прирівнювати авторську винагороду до роялті, яке, в свою чергу, оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Однак, потрібно пам’ятати, що роялті не оподатковується єдиним податком, натомість зовсім інша справа з авторською винагородою.

Для цього, достатньо в договорі передбачити надання права особі, яка отримує права інтелектуальної власності, продати або здійснити їх відчуження в інший спосіб. У розумінні податкового законодавства, розрахунок за вказаним вище договором не буде вважатися роялті.

В п. 292.11 ст. 292 Податкового кодексу України встановлено вичерпний перелік сум коштів та вартості майна, які не включаються до складу доходу, визначеного цією статтею, й авторська винагорода у цьому переліку відсутня.

Отже, авторська винагорода відноситься до доходів, які оподатковуються єдиним податком. Зазначене також підтверджується судовою практикою (постанова Львівського окружного адміністративного суду від 01.04.2016 р. та постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 813/207/16), яка цілком стоїть на захисті інтересів платників податків.

При цьому, варто також розмежовувати авторську винагороду та доходами від виданої ліцензії на софт. Останні, у свою чергу, мають всі ознаки роялті та підлягають оподаткуванню податком на дохід фізичної особи та військовим збором.

Для всіх українських громадян і українських компаній, у яких є акції в зарубіжних компаніях з 01 січня 2022 року стане актуальним питання звітності та оподаткування консолідованого прибутку, як це визначено в Податковому кодексі України (https://zakon.rada.gov.ua/laws / show / 2755-17).

Що таке КІК (контрольована іноземна компанія)?

КІК – компанія, зареєстрована в іноземній державі або території, яка визнається такою, і знаходиться під контролем резидента України (юрособа, або фізособа, яка проживає на території України більше 183 календарних днів з 365). У категорію КІК потрапляють не тільки юридичні особи, а й партнерства, трасти, фонди та благодійні організації, тобто утворення без статусу юридичної особи.

При цьому, іноземна компанія визнається контрольованою, якщо резидент України:

– володіє часткою в іноземній компанії в розмірі 50% і більше або

– володіє часткою в іноземній компанії спільно з іншими резидентами України, яка становить не менше 25% (в перехідний період застосування Закону 2021-2022 рр.), пізніше – не менше 10% за умови, що кілька резидентів України володіють частками в іноземній юридичній особі , розмір яких в сукупності становить 50 і більше відсотків або- окремо або спільно з іншими резидентами – пов’язаними особами здійснює фактичний контроль над іноземною компанією.

Якщо дані умови не дотримуються, то компанія не визнається контрольованою, і для такого акціонера (учасника) не наступають наслідки у вигляді звітності та особливого оподаткування.

Які наслідки володіння КІК?

Якщо Ви є власником КІК, то виникають такі обов’язки: подавати звітність і, за певних умов, сплачувати податки. Кожен власник КІК повинен щорічно подавати звіт про КІК, а також  повідомляти податкову про будь-яку зміну статусу контролера іноземної структури (придбання частки в іноземній юрособі або фактичного контролю, відчуження частки або припинення фактичного контролю, створення, придбання, ліквідація або відчуження майнових прав в активах утворень без статусу юрособи).Звіт по КІК повинен містити дані про компанію: країну реєстрації, структуру власності, інформацію про доходи співробітників і рух коштів. Перша подача звіту повинна відбутися в 2023 році за результатами 2022 року. Обов’язок платити в Україні консолідовані податки з прибутку КІК виникає крім будь-якого з наступних випадків-винятків:КІК створена в країні, з якої Україна уклала угоду про уникнення подвійного оподаткування, обмін податковою інформацією та виповнюється одне з наступних умов: – КІК фактично платить податок на прибуток за ефективною ставкою, не менше базової (18%) або за ставкою не нижче 13% або- більше 50% доходів КІК є активними. 2. Загальний дохід всіх КІК однієї контролюючої особи не перевищує 2 млн. євро. 3. КІК – публічна компанія, акції якої котируються на визнаній біржі.4. КІК є організацією, яка здійснює благодійну діяльність і не розподіляє доходи на користь її засновників (учасників). Якщо все ж іноземна компанія не потрапляє під вищевикладені критерії, а фізична особа-резидент згідно з критеріями буде контролером, необхідно буде сплатити податок з нерозподіленого прибутку КІК. Встановлюються штрафи за неподання звіту або несвоєчасне надання звіту про КІК, неповідомлення про придбання частки в іноземній компанії або встановленні фактичного контролю (застосування з 2023 року).

Все частіше громадяни України стикаються з питанням, як враховується і обкладається дохід від інвестиційного доходу за межами України.

Інвестиційним доходом визнається прибуток від інвестиційної діяльності за кордоном: купівля-продаж акцій та інших цінних паперів, дивіденди, угоди з нерухомістю та інше, і при цьому обов’язково враховується курсова різниця (пп. 170.2.2. П. 170.2 ст. 170 ПК України) . І згідно з пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 і п.13.3 ст. 13 ПК України такий дохід підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб (ставка 18%), а згідно з п. 16 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, ще й військовим збором (1,5%).

Чи оподатковуються опціони?

Ні. Опціон не має ознак цінного паперу, корпоративних прав чи іншого інвестиційного активу. Опціони, які часто пропонуються європейськими або американськими компаніями своїм співробітникам, менеджерам, партнерам, є всього лише пропозицією купити на певних умовах акції компанії. Якщо даним опціоном не скористатися, то він так і залишиться всього лише пропозицією, і ніяких акцій у «інвестора» не виникне.

Коли ж опціон використовується, укладається угода з придбання акцій (інших цінних паперів). Ось саме така угода і є інвестицію за кордон, по якій український громадянин перераховує кошти за кордон, а натомість отримує у власність акції.

Що і як оподатковується?

Ставши власником акцій або інших активів цінних паперів, громадянин набуває статусу інвестора, але прибуток ще не виникає, навпаки, в наявності тільки витрати на придбання активів. У такому випадку інвестор повинен тільки звітувати за такі права власності акцій, але тільки в певних випадках, про які наші юристи писали окремо.

Інвестиційний дохід виникає тільки, коли інвестиція починає приносити прибуток: дивіденди або продаж акцій. При цьому, дохід розраховується за формулою:

«Вартість продажу акцій – вартість покупки акцій = розмір інвестиційного доходу від операцій з даним пакетом корпоративних прав».

Тому, тільки якщо сума продажу акцій перевищує суму їх попередньої покупки, у інвестора виникає інвестиційний дохід і він повинен сплачувати ПДФО від такої різниці.

Як правильно оформити інвестицію?

Порядок переведення грошових коштів (у валюті чи гривні) для придбання корпоративних прав (акцій) іноземних юридичних осіб, регулюється Постановою НБУ № 5 від 02.01.2019 року (п. 88-106).

Згідно п. 88 зазначеної Постанови, громадянин України має право переводити кошти зі свого поточного рахунку в банку України за кордон з метою придбання корпоративних прав (акцій) іноземних юридичних осіб на суму не більше 100 000 ЄВРО в рік.

До лютого 2019 р. існували особливі правила інвестування за межі України. На даний момент все спростили: інвестор може вільно купувати активи за кордоном (інвестувати за кордон) в межах так званих е-лімітів. На практиці це виглядає наступним чином: інвестор звертається до свого банку з метою перевести грошові кошти за кордон в якості інвестиції (купівля акцій, нерухомості та інше), банк після перевірки документів відправляє заявку в НБУ, НБУ перевіряє чи немає перевищення інвестором ліміту в 100 000 євро в звітному році і дає свою згоду на таку інвестицію.

Тому, необхідно звернутися в банк і надати дані про емітента (компанію, яка випустила акції), проект контракту, банківські реквізити. Перелік документів законодавчо не закріплено, тому банк самостійно може визначити такий перелік.

Банк повинен перевірити емітента щодо переліку юрисдикцій, в які інвестування є обмеженим, провести перевірку походження інвестицій (грошових коштів) та інші внутрішні перевірки, і передати в Національний банк України шляхом використання програми АІС “Ліміти” (п. 98 Постанови).

Після отримання зазначеного вище повідомлення від НБУ, банк, в якому у громадянина України відкрито поточний рахунок, проводить операцію з переказу грошових коштів для придбання корпоративних прав (акцій) іноземних юридичних осіб.

Після цього інвестор може отримати акції (інші цінні папери), і угода вважається закритою.

Саме дотримання зазначеного вище порядку надасть можливість підтвердити витрати інвестора на придбання акцій за кордоном. Якщо грошові кошти були перераховані без дотримання наведеного порядку, податкова служба України буде вважати, що витрати на інвестиції є непідтвердженими, а тому при розрахунку інвестиційного доходу не підлягають обліку.

Якщо ж дотримати наведений порядок, то будь-які заперечення податкової служби можна буде успішно оскаржити в судовому порядку, про що свідчить позитивна практика юристів. Докази витрат, понесених інвестором, подаються до суду, який скасовує необґрунтовані рішення податкової служби з цього питання.

Що робити, якщо виникає інвестиційний дохід?

Отримавши інвестиційний дохід інвестор зобов’язаний:

  1. Подати податкову декларацію щорічну за місцем реєстрації у встановлений термін.
  2. Самостійно розрахувати розмір податків (ПДФО + військовий збір) і сплатити їх у встановлені терміни.

Якщо в ході податкової перевірки виявляються порушення, то податкова служба складає акт (п.86.1 ст. 86 ПК України).

Заперечення на акт перевірки

Якщо платник податків не згоден з викладеними в акті перевірки даними, то, згідно з п. 86.7 ст. 86 ПК України, він може подати свої заперечення або додаткові документи в порядку п. 44.7 ст. 44 ПК України. Важливо відзначити, що акт не оскаржується, на нього подаються заперечення. І такі заперечення подаються протягом 10 робочих днів з дня отримання акта в ту ж податкову службу, яка виписала даний акт перевірки. В судовому порядку акти не заперечують.

На практиці, в більшості випадків, аргументи платника податків (його юристів) залишаються поза увагою податкової служби. Однак подача заперечень дозволяє отримати трохи часу для підготовки до звернення в суд в подальшому.

Оскарження ППР

Якщо заперечення не подано або за результатами їх розгляду (7 днів) податкова служба приймає рішення і виписує податкове повідомлення-рішення (ППР).

ППР може бути оскаржене в адміністративному та / або судовому порядку. І тут важливо знати і дотримуватися термінів, що дозволяють уникнути податкових застав, адміністративних арештів, штрафів та інших неприємностей.

Оскарження в адміністративному порядку

Згідно п. 56.3 ст. 56 ПК України ППР може бути оскаржено в адміністративному порядку (до вищої податкової служби) протягом 10 робочих днів з дати отримання ППР (при цьому обов’язково необхідно повідомити про таке оскарження саме ту податкову службу, яка проводила перевірку і виписала ППР). Скарга підлягає розгляду протягом 20 календарних днів (з можливістю продовження).

Рішення вищого органу податкової служби за результатами розгляду скарги згодом може бути також протягом 10 робочих днів оскаржено у податкову службу вищого рівня (по суті, до головного управління).

Адміністративне оскарження ППР є дуже важливим, оскільки згідно з п. 56.15 ст. 56 ПК України на час розгляду адміністративної скарги відповідне податкове зобов’язання вважається неузгодженим, а платник податків не зобов’язаний платити суму податків (штрафів), визначених в ППР. І, навпаки, при наявності узгодженого податкового зобов’язання податкова служба може направити податкову вимогу, здійснити податкову заставу активів платника податків, що призведе не тільки до блокування рахунків і майна, але ускладнить роботу з ПДВ.

На практиці, як і з запереченнями на акти, скарги на ППР рідко дають позитивний результат, і платнику податків доводиться звертатися до суду про визнання та скасування відповідних ППР.

Важливо знати, що платник податків може не оскаржити ППР в адміністративному порядку, а відразу звернутися за захистом своїх прав до суду.

Судове оскарження ППР

Згідно п. 56.18 ст. 56 і ст. 102 ПК України термін для оскарження ППР – 1095 днів (по суті, – 3 роки). При цьому слід мати на увазі окрему думку Верховнго суду, який вважає, що строк для оскарження ППР в разі попереднього адміністративного оскарження, становить, один місяць. Однак і тут криється важливий нюанс, на який звертають увагу фахівці в податковому праві. Згідно п. п. 56.18 ст. 56 ПК України оскаржене в судовому порядку ППР вважається неузгодженим. Однак, якщо ППР не оскаржено, то платник податків зобов’язаний сплатити суму, зазначену в ППР протягом 10 календарних днів, як того вимагає п. 57.3 ст. 57 ПК України. Несплата податкового боргу в зазначений термін є підставою для направлення податкової вимоги згідно зі ст. 59 ПК України. Це, в свою чергу, є підставою для податкової застави, порушення якої тягне за собою адміністративний арешт (ст.87-94 НК України). Тому, по суті, у платника податків є фактично 10 календарних днів для оскарження ППР, щоб уникнути негативних наслідків для себе.

Податкові адвокати юридичної компанії «Зільвер» рекомендують своїм клієнтам: або оскаржити протягом 10 днів ППР або оплатити податковий борг, а потім вже оскаржити ППР протягом 1095 днів після його отримання. В іншому випадку доведеться займатися податковою заставою, штрафами за несвоєчасне погашення боргу, проблемами з реєстрацією податкових накладних та інше.

Плануючи відкривати бізнес в Україні, інвесторам необхідно знати податкове навантаження не лише на прибуток підприємства, але й на заробітню плату співробітникам. Податки в Україні регулюються Податковим кодексом України, угодами про уникнення подвійного оподаткування, окремими законами тощо.

Незалежно від виду діяльності всі українські компанії платять:

  1. Податок на прибуток або Єдиний податок.
  2. ПДВ (тільки ті, хто є платниками ПДВ).
  3. Податки і збори на зарплати: прибутковий податок, військовий збір, єдиний соціальний внесок.

В залежності від сплачуваних податків (податок на прибуток vs Єдиний податок, податок на прибуток і ПДВ vs Єдиний податок) виділяють «загальну систему оподаткування» та «спрощену систему оподаткування».

ТОВ платять такі податки:

  1. Загальна система оподаткування:
    1. Податок на прибуток – 18%.
    2. ПДВ – 20%.
  2. Спрощена система оподаткування: (*умови дивіться нижче):
    1. Платник ПДВ:
      1. Єдиний податок від доходу – 3%.
      2. ПДВ – 20%
  3. Не платник ПДВ:
    1.   Єдиний податок від доходу – 5%.
    2. ПДВ – відсутнє.

Додатково інвесторам слід враховувати, що незалежно від використовуваної системи оподаткування, заробітна плата співробітників буде оподатковуватись наступним чином:

  1. Податок на доходи громадян: 18% (стягується з зарплати)
  2. Військовий збір – 1,5% (стягується з зарплати)
  3. Єдиний соціальний внесок – 22% (стягується з фонду оплати праці)

Таким чином, виплата зарплати в розмірі 1000 грн. буде означати для ТОВ:

  1. Перерахування співробітнику «чистої» зарплати – 805 грн. (1000 – 18% – 1,5%)
  2. Перерахування податків, утримуваних із зарплати – 195 грн. (18% + 1,5% від 1000)
  3. Перерахування єдиного соціального внеску, що утримується з фонду оплати праці (кошти компанії) – 220 грн. (1000 * 22%)

**про використанні ФОП з податковим навантаження 5%+ЄСВ дивіться нижче

* Перейти на спрощену систему оподаткування можуть ТОВ, які:

1) Не мають в складі своїх засновників компанії – не платників єдиного податку, які володіють 25% і більшою часткою в статутному капіталі ТОВ (див. пп. 291.5.5. п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України)

2) Чий річний дохід не перевищує 1167 мінімальних зарплат, встановлених станом на 1 січня податкового (звітного) року (в 2021 р 6000 * 1167 = 700200 грн.)

3)  Не займаються певними видами діяльності (азартні ігри, обмін валют, виробництво і продаж підакцизних товарів тощо., – див. п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України)

4) Не мають податкового боргу (див. пп. 291.5.8 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України)

5) Тощо (детальніше див. ст. 291 Податкового кодексу України)

**Якщо ТОВ перераховує кошти в якості оплати послуг/робіт/товарів фізичній-особі підприємцю, то такі суми враховуються і оподатковуються податками самим ФОП:

  1. На спрощеній системі (3 група) – 5% (єдиний податок, без ПДВ) або 3% (єдиний податок) + 20% (ПДВ, з урахуванням системи формування податкового кредиту). Додатково щомісяця оплачується ЄСВ (можливо: мінімальну ставку).
  2. На загальній системі оподаткування – 18% (податок на прибуток) + 1,5% (військовий збір) + 20% (ПДВ, з урахуванням системи формування податкового кредиту). На практиці найчастіше використовують 3 групу, не платника ПДВ, тобто сплачують єдиний податок 5% від суми доходу і єдиний соціальний внесок (мінімальна ставка в місяць 22% від мінімальної зарплати, наприклад, при мінімальній зарплаті 6000 грн. мінімальна ставка ЄСВ становить 1320 грн.).

Залежно від виду діяльності, обсягів продажів, складу засновників та інших умов можуть застосовуватися різні види податків і різні ставки. Тому в рамках даної юридичної консультації акцизні збори, митні збори, земельні податки не розглядалися.

Подвійне оподаткування – це необхідність сплати з одного й того ж доходу податків у двох країнах, наприклад, у країні проживання та країні свого громадянства. Додаткової актуальності дане питання набуло із приєднанням України до CRS, про що можна прочитати у нашій статті за посиланням.  

З питанням подвійного оподаткування стикаються громадяни України, які переїхали на постійне місце проживання до іншої країни, а також компанії, які одержують дохід у двох країнах (про вибір країни для релокації бізнесу можна прочитати за посиланням).

Громадяни України, які згідно з п. 179.3 ст. 179 Податкового кодексу України пройшли податкову перевірку (мінімум за 60 днів до виїзду подали декларацію та отримали відповідну довідку від податкової служби), і згодом стали на консульський облік у новій країні проживання згідно із Законом України та Постановою КМУ, позбавляються статусу податкового резидента України, відповідно доходи в Україні не оподатковуються (за деякими винятками).

Для тих громадян, які не пройшли процедуру згідно з п. 179.3 ст. 179 Податкового кодексу України, а також для компаній актуальним є питання уникнення подвійного оподаткування.

З метою вирішення питання подвійного оподаткування країни підписують відповідні конвенції (або угоди) про уникнення подвійного оподаткування. Наприклад, Україна підписала такі угоди з НімеччиноюАвстрієюШвейцарієюПольщеюСШАКанадоюВеликобританієюСловаччиноюКіпром та багатьма іншими ( актуальний перелік наводиться Міністерством фінансів України за посиланням).

Зміст конвенцій між різними країнами може сильно відрізнятися, втім, структура конвенцій часто схожа.

Якщо між державами підписано та ратифіковано угоду про уникнення подвійного оподаткування, то основними моделями оподаткування можуть бути такі:

  1. Дохід оподатковується лише в одній країні.
  2. Дохід оподатковується в обох країнах, але в другій країні розмір податку зменшується на суму податку, сплаченого в першій країні. При цьому, яка країна є першою, а яка другою, визначається у відповідній статті угоди між країнами.
  3. Дохід оподатковується в обох країнах, але в другій країні розмір податку не може перевищувати певну ставку.
  4. Дохід оподатковується в обох країнах.

У угодах про запобігання подвійному оподаткуванню є стаття, яка визначає перелік податків, до яких така угода застосовується. Зазвичай вони вказані у ст. 2 угоди. Не включені до цього переліку податки та збори за загальним правом не отримують преференції з уникнення подвійного оподаткування їх доведеться сплачувати (за рідкісним винятком).

В окремих статтях угоди про уникнення подвійного оподаткування визначено порядок оподаткування певних видів доходів (доходи від нерухомого майна, прибуток від комерційної діяльності, дивіденди, відсотки, роялті тощо). Відповідно, у кожній окремій статті врегульовано оподаткування окремого виду доходу: в якій країні та яким чином оподатковується, чи застосовується зарахування сплаченого в одній країні податку при оподаткуванні в іншій країні.

Якщо в окремих статтях не визначено порядок оподаткування конкретного виду доходу, або, згідно з такою статтею, подвійне оподаткування не виключено, то застосовується спеціальна стаття (зазвичай № 23) угоди, яка так і називається «Усунення (ще: подолання, уникнення) подвійного оподаткування». Вона визначає, як оподатковується конкретний дохід.

Відповідно, для застосування положень угоди про уникнення подвійного оподаткування платник податків повинен надати до податкових органів довідку про податкову резидентність іншої держави та/або податкову декларацію з підтвердженням сплати відповідних податків в іншій державі.

Для професійного вирішення питань з конкретними ситуаціями рекомендуємо звертатися до податкових юристів та податкових консультантів.

Приєднання України до автоматичного обміну банківською інформацією (скор. “CRS”) викликало багато питань та нерозуміння в українських громадян, зокрема, у тих, хто переїхав до інших країн та у власників бізнесу. Особливо емоційно це було сприйнято у світлі заяв ДПС України (підкріплених положеннями Податкового кодексу України, детальніше за посиланням) про обов’язок декларування доходів, отриманих українськими громадянами в якості гуманітарної (соціальної) допомоги від інших держав. Тому юридична компанія «Зільвер» почала отримувати багато запитів щодо того, які дані та в яких випадках передаватимуться, яким чином реструктуризувати бізнес, чи необхідно подавати податкову звітність тощо. Основна інформація (відповіді) на цю тему наведена далі у статті.

Загальна інформація про CRS

CRS є широко поширеною практикою у світі, яка розвивається в рамках Організації економічного співробітництва та розвитку .

Перед появою CRS було розроблено та впроваджено систему обміну даними по рахунках на підставі запитів фінансових органів держав в рамках двосторонніх угод (з модельною угодою можна ознайомитися за посиланням), а також у рамках Багатосторонньої конвенції про спільну адміністративну співпрацю з питань оподаткування від 1988 р. з доповненнями згідно з протоколом від 2010 р. (англ.: The Multilateral Convention on Mutual Administrative Assistance in Tax Matters). Перевірити наявність відповідної угоди про обмін інформацією між конкретними країнами можна за посиланням. Однак, дана система передбачала обмін інформацією по рахунках лише за наявності запиту від фінансового контролюючого органу країни, з якою встановлено відповідні договірні відносини. Тому наступним етапом співробітництва став автоматичний обмін інформацією.

Ще у 2014 р., у рамках The Multilateral Convention on Mutual Administrative Assistance in Tax Matters (далі – «Конвенція»), було опубліковано Стандарт автоматичного обміну даними фінансових рахунків в аспекті оподаткування (далі – «Стандарт»), який визначав основні засади та правила обміну інформацією. На підставі Конвенції та Стандарту було розроблено Багатосторонню угоду компетентних органів про автоматичний обмін інформацією про фінансові рахунки та передбачувану першу дату обміну інформацією (надалі – “МСАА“). Станом на «22» листопада 2022 р. учасницями МСАА були 119 держав (дані згідно з інформацією з веб-сторінки за посиланням).

Таким чином, автоматичний обмін інформацією щодо фінансових рахунків став міжнародним стандартом, до якого приєдналася більшість держав. Таким чином, Україна не є в даному випадку піонером, і громадяни України не будуть першими, хто зіткнеться із CRS.

Як і навіщо працює CRS?

Фінансові установи (наприклад, банки) перевіряють фінансові (наприклад, банківські) рахунки на предмет, чи підлягають їх дані автоматичному обміну (CRS), тобто, чи є рахунки підзвітними. Дані за підзвітними рахунками надсилаються фінансовою установою до компетентних фінансових органів своєї держави, які, у свою чергу, пересилають ці дані до компетентних фінансових органів держави, резидентом якої є власник фінансового рахунку.

Як наслідок, фінансові органи держави, резидентом якої є власник підзвітного рахунку, одержують можливість перевірки декларування та сплати податків з урахуванням виплат та накопичень на іноземному фінансовому рахунку.

Які рахунки підпадають під дію CRS?

Відповідно до Стандарту, МСАА та ст. 39-3 ПКУ автоматичному обміну підлягають дані лише Підзвітних рахунків .

При цьому пп. 14.1.146-1 п. 14.1. ст. 14 ПКУ, даючи визначення Підзвітному рахунку, відсилає до відповідних визначень, закріплених в Угоді про поліпшення виконання податкових правил й застосування положень Закону США “Про податкові вимоги до іноземних рахунків” (FATCA) та/або Стандарті.

Отже, Підзвітним рахунком є рахунок, який належить одному чи більше Підзвітним особам або Пасивній НФО (в рамках даної консультації детально не розглядається) з однією або декількома Контролюючими особами, які є Підзвітними особами, за умови, що він ідентифікований як такий згідно з належною процедурою перевірки згідно із Розділами II-VII Стандарту.

Підзвітними особами є резиденти іншої держави (Підзвітної юрисдикції), а у прив’язці до конкретної держави така особа називається «Особа підзвітної юрисдикції».

Відповідно до Розділів II-VII Стандарту визначено такі особливості перевірки рахунків:

  1. За відкритими рахунками фізичних осіб:
    1. За Рахунками з Низькою вартістю (тобто менше 1000 000 доларів США) резидентність власника рахунку може визначатися згідно з наявними документальними даними (доказами) про поточне місце проживання фізичної особи. За відсутності Документальних доказів використовується електронний пошук даних, за якого будь-які дані про резидентність в іншій юрисдикції можуть бути визнані як достатні.
    2. За Рахунками з Високою вартістю (тобто більше 1000 000 доларів США) резидентність власника рахунку визначається, в першу чергу, за допомогою електронного пошуку даних, що позбавляє власника рахунку використовувати лише письмові докази своєї резидентності .
  2. За новими рахунками фізичних осіб проводиться перевірка з метою встановлення резидентності власника рахунку.
  3. За відкритими рахунками юридичних осіб:
    1. Рахунки із залишком або вартістю не більше 250 000 доларів США не підлягають перевірці та звітності.
    2. Рахунки із залишком або вартістю понад 250 000 доларів США не підлягають перевірці, а за певних додаткових умов — і звітності.
  4. За новими рахунками юридичних проводиться перевірка з метою визначення необхідності звітності.

Отже, вирішальним чинником того, чи підлягає рахунок автоматичному обміну інформацією, є резидентність власника рахунку (Підзвітної особи). Якщо власник рахунку проживає у країні, де знаходиться банк (фінансова установа), то автоматичний обмін не застосовується. Якщо ж фінансова установа встановить, що відкриває або обслуговує рахунок для нерезидента, дані такого рахунку підлягатимуть автоматичному обміну з державою, резидентом якої є власник рахунку.

Які дані передаються у рамках CRS?

Автоматичному обміну підзвітним рахунком підлягають такі дані:

  • для фізичної особи – власника рахунку (Підзвітна особа), – ім’я, адреса, юрисдикція (юрисдикції) резидентства, ІПН, дата та місце народження;
  • для організації (юридичної особи), у якої контролюючою особою є одна або кілька Підзвітних осіб, – найменування, адреса, юрисдикція (юрисдикції) резидентства та ІПН, а також ім’я, адреса, юрисдикція (юрисдикції) резидентства, ІПН, дата та місце народження кожної Підзвітного особи;
  • номер рахунку або його функціональний еквівалент у разі відсутності номера;
  • найменування та ідентифікаційний номер фінансової установи, в якій відкрито рахунок;
  • залишок або вартість рахунку станом на кінець відповідного календарного року або іншого звітного періоду, або якщо рахунок було закрито протягом відповідного року або періоду, — на момент закриття рахунку;
  • у разі Депозитного рахунку — загальновалова суму відсотків, виплачених або нарахованих на рахунок протягом календарного року чи іншого звітного періоду;
  • іншу інформацію в окремих випадках.

CRS в Україні

«19» серпня 2022 р. Державна податкова служба України приєдналася до МСАА.

«28» квітня 2023 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо імплементації міжнародного стандарту автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки» (далі – «Закон»). Деякі положення Закону набирають чинності «30» червня 2023р. та «01» січня 2024 р.

Як наслідок, CRS є обов’язковою складовою фінансової та податкової сфери в Україні.

CRS для українських громадян та бізнесу

CRS, а разом з ним і Закон, багато в чому встановлює обов’язки для фінансових установ, зокрема банків, що є вузькою темою і не розглядатиметься в рамках цієї статті. Розглянемо лише ті положення, які можуть бути цікавими для громадян України та бізнесу.

Для тих, хто має вже відкриті банківські рахунки за межами України, важливо визначитися, резидентом якої країни він/вона є і уточнити (оновити) ці дані у банку. Як зазначалося вище, за Рахунками з Низькою вартістю (до 1 000 000 доларів США) банки можуть обмежитися Документальними доказами поточного місця проживання власника рахунки для визначення резидентности . Це означає, що наявність доказів постійного місця проживання у країні, де відкрито банківський рахунок (сумою менше 1 000 000 доларів США) може позбавити автоматичного обміну інформацією з Україною.

Особливо актуальним це може бути для українців, які переїхали з України у 2022 р.: якщо закордонний банк (країни проживання українця) матиме документальні дані про проживання українця у відповідній країні, то банк може ідентифікувати українця як резидента своєї країни та не передавати дані щодо рахунку в рамках CRS (при дотриманні вищезгаданого ліміту за рахунком).

Для бізнесу та громадян, які відкриватимуть нові рахунки за кордоном, перед відкриттям банківського рахунку необхідно попередньо здійснити ретельне податкове планування та реструктуризацію бізнесу (детальніше за посиланням) з урахуванням того, що, скоріш за все, їхні дані по рахунках потраплятимуть до Державної податкової служби України.

При цьому слід пам’ятати, що про зміну статусу податкового резидента необхідно повідомляти свій банк, наприклад, в Україні, згідно з ппп. 39-3.2.2.1. пп. 39-2.2.2. п. 39-2.2. ст. 39-2 ПКУ – протягом 30 календарних днів. Недотримання цього правила може стати причиною того, що визначення статусу резидента тієї чи іншої країни здійснюватиметься банком самостійно.

ДИСКЛЕЙМЕР: Ця стаття не є індивідуальною юридичною консультацією, а покликана лише в загальних рисах допомогти Вам розібратися з питанням оподаткування українців, які проживають за кордоном. Ми рекомендуємо у будь-якому конкретному випадку звертатися до юристів за індивідуальною консультацією. Автори статті та юридична компанія «Зільвер» не несуть відповідальності за використання цієї статті на практиці у Вашій конкретній справі, оскільки в ній можуть бути різні обставини, які значно впливають на порядок вирішення конкретного питання.

Щодо обов’язку подавати річну податкову звітність

Чимало громадян України не стикалися з поданням річних податкових декларацій, оскільки закон не зобов’язує всіх подавати такі декларації.

Проте через масовий виїзд громадян за кордон такий обов’язок може з’явитися.

Це пов’язано з тим, що відповідно до пп.168.2.1. п. 168.2 ст. 168 та пп. 170.11.1 п. 170.1 ст. 170 Податкового кодексу України платник податку (у даному випадку, ним може бути громадянин України, але не у всіх випадках, – про що йтиметься далі) зобов’язаний задекларувати іноземні доходи та сплатити з них податки. При цьому, формально, будь-які доходи, отримані за межами України потрапляють під поняття «іноземний дохід» (визначення встановлено у пп. 163.1.3. п. 163.1 ст. 163 ПК України).

Таким чином, будь-які доходи, отримані платником податків за межами України, підлягають декларуванню (за результатами року) та включенню до оподатковуваного доходу (тобто оподаткуванню).

Проте, існує кілька нюансів, які необхідно враховувати і які можуть використовуватись на користь громадян України, які виїхали з країни.

Згідно з податковим законодавством платниками податків за даних обставин виступають резиденти, а от нерезиденти не є платниками податків з доходів, отриманих за межами України.

Тому питання резидентності конкретної людини буде вирішальним щодо податкових зобов’язань такого громадянина України. Цілком очікувано, що податкова служба України намагатиметься довести, що громадяни, які виїхали з України, не стали нерезидентами і повинні продовжувати сплачувати податки в Україні, а також подавати річні декларації, включаючи в них іноземні доходи.

У більшості випадків податкова резидентність може бути підтверджена відповідною довідкою із податкової служби відповідної країни. Однак це не єдиний і не завжди вирішальний фактор у цьому питанні. Тому кожен конкретний випадок вирішуватиметься з урахуванням усіх обставин.

Відповідно до пп. 14.1.213. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України резидентами (України) є особи, які мають постійне місце проживання, основні життєві інтереси в Україні, в т.ч., але не виключно проживання в Україні понад 183 дні на рік, місце проживання сім’ї, або які зареєстровані як ФОП в Україні.

Тому якщо українці проживають за кордоном і отримують доходи «через ФОП», з великою ймовірністю податкова вважатиме їх резидентами України.

Якщо ж громадянин України живе за кордоном (має ознаки резидента іншої країни) та отримує дохід за кордоном (не «через ФОП»), то є підстави вважати таку особу нерезидентом з погляду українського податкового законодавства.

Відповідно, резиденти (України) зобов’язані подавати річні декларації до ДПС України, а нерезиденти – не зобов’язані

Разом з тим, оскільки багато громадян, які виїхали з України, оформили собі види на проживання як біженці, податкова служба України цілком можливо буде аргументувати свою позицію, що проживання громадян за межами України носить тимчасовий характер, що центр їхніх життєвих інтересів залишився в Україні тощо. З великою ймовірністю вирішення спорів між податковою та громадянами буде передано судам, тому остаточну думку про резидентність громадян прийматимуть суди. Як наслідок, узагальнена позиція суду касаційної інстанції може з’явитися приблизно у 2024-2025 роках. До вирішення цього питання судом касаційної інстанції або на законодавчому рівні суперечка триватиме. Ми ж зі свого боку вважаємо, що постійне проживання за межами України навіть у статусі біженця дає підстави вважати громадянина України нерезидентом (за дотриманням інших умов). Проте кожен громадянин самостійно має приймати рішення: ризикувати у цьому випадку чи ні (з урахуванням інформації про відповідальність за таке порушення, викладену далі).

Щодо  декларування та оподаткування соціальної допомоги від іншої держави

Громадянин України, який проживає за межами України та отримує від іншої держави чи неурядових організацій допомогу, формально, з погляду податкового законодавства України, отримує у такому вигляді дохід.

Як наслідок, за наявності ознак (податкового) резидентства України платник податків (громадянин України) має задекларувати та сплатити податки з такої допомоги.

Якщо ж громадянин України живе за кордоном (має ознаки резидента іншої країни) та отримує соціальну допомогу, то є підстави вважати таку особу нерезидентом з погляду українського податкового законодавства, і подавати декларацію не потрібно.

У той самий час, у п. 27 підрозд. 1 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено, що до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку за 2022 та 2023 податкові (звітні) роки не включаються доходи у вигляді суми коштів або безоплатно наданих товарів (послуг), які надані за рахунок бюджетних коштів іноземних держав та їх державних фондів такому платнику податків та членам його сім’ї першого ступеня спорідненість як особам, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та скористалися правом на тимчасовий захист відповідно до законодавства іноземної держави.

Це означає, що отримана у 2022 та 2023 роках. українськими громадянами допомога не оподатковується згідно з податковим законодавством України.

Державна податкова служба України у таких випадках потребує лише декларування отриманої допомоги.

Втім, як зазначалося вище, обов’язок декларування покладається саме на платників податків, які є резидентами України. Громадяни України, які зі своїми сім’ями постійно проживають за кордоном та можуть довести, що вони не є резидентами України (див. пп. 14.1.213. п. 14.1 ст. 213 Податкового кодексу України ) не є платниками податків в Україні, а відповідно і не мають подавати декларацію.

Це питання, ймовірно, ще буде предметом розгляду в судах України, і набуде остаточної визначеності, але наведена аргументація ґрунтується на нормах закону та досвіді наших адвокатів. Позиція може бути змінена залежно від правового регулювання та судової практики.

Про відповідальність за неподання декларації

За неподання або несвоєчасне подання декларації накладається штраф у розмірі 340 грн. (згідно з п. 120.1 ст. 120 ПК України) та/або адміністративна відповідальність у вигляді попередження або накладення штрафу у розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 51 грн. до 136 грн.) (згідно зі ст. 164-1 КоАП України).

Щодо оподаткування доходів українців за кордоном

Питання оподаткування іноземних доходів в Україні має вирішуватися з урахуванням положень конвенцій про усунення подвійного оподаткування. Так, доходи можуть оподатковуватись у країні їх походження, а також у країні резидентності платників податку (з прикладом такої ситуації можна ознайомитись за посиланням).

Водночас слід враховувати, що правила запобігання подвійному оподаткуванню до єдиного податку не застосовуються, тому ФОП може бути зобов’язаний сплачувати податки і в Україні, і в країні свого проживання.

Про обмін інформацією між банками (фінансовими установами) та податковими (фінансовими) службами різних країн

Про те, які іноземні доходи отримує громадянин України податкова служба України може отримувати після набрання чинності закономзавдяки якому Україна та інші учасники Угоди автоматично обмінюватимуться інформацією про відкриті банківські рахунки нерезидентів (та інших певних категорій осіб), що включає: ПІБ, ІПН, залишок на рахунку тощо.

Саме ця система автоматичного обміну інформацією дозволить державі контролювати іноземні доходи.

Докладніше про автоматичний обмін інформацією між банками та податковими службами можна прочитати за посиланням: підлягає інформація такому обміну чи ні залежить від різних факторів. Зокрема, за відсутності банку інформації про прив’язку клієнта до іноземної держави, обмін інформацією може бути не обов’язковим для банку.

Підприємства

Зміна розміру орендної плати 

Орендна плата може бути змінена лише за згодою сторін, що встановлено ст. 632 ЦК України, ст. 286 ГК України, ст. 21 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» (якщо цей закон застосовується). До того ж, в самому договорі оренди може бути визначений механізм перегляду розміру орендної плати. 

НЕ є підставою для перегляду розміру орендної плати зміна економічній ситуації, курсу валют і тому подібне, якщо в договорі немає інших положень. 

Орендар зобов’язаний вносити орендну плату НЕЗАЛЕЖНО від результатів своєї господарської діяльності. 

Якщо орендар не міг користуватися орендованим майном по незалежних від нього обставинах, орендна плата не вноситься.

Дострокове розірвання договору оренди

Дострокове розірвання договору оренди можливе лише в певних випадках, які встановлені в нормативно-правових актах, і можуть уточнюватися в самому договорі оренди. Одностороння відмова від договору оренди, за загальним правилом, не допускається.

Однозначною підставою для дострокового розірвання договору оренди з ініціативи орендодавця є затримка термінів оплати оренди на три місяці. При цьому навіть якщо орендодавець звернеться до суду з позовом про розірвання договору оренди по вказаній підставі, а орендар в ході судового розгляду погасить заборгованість по орендній платі, суд матиме правові підстави для розірвання відповідного договору оренди.

Серед підстав для дострокового розірвання договору оренди слід назвати:

  1. Використання предмету оренди не за призначенням;
  2. Передача предмету оренди третій особі без згоди орендодавця;
  3. Створення загрози знищення предмету оренди;
  4. Порушення порядку проведення капітального ремонту;
  5. Тощо.

 Продовження договору оренди

Термін договору оренди може бути продовжений, якщо про це домовилися сторони або якщо орендні стосунки фактично продовжуються, а жодна із сторін не зажадала припинення орендних стосунків.

При цьому слід пам’ятати, що за загальним правилом, якщо термін договору оренди приміщення (будівлі) перевищуватиме 3 роки, такий договір (угода про його продовження) підлягає нотаріальному завіренню.

Переважне право на укладення (продовження) договору оренди

У ряді законів закріплене переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий термін. Це означає, що за наявності інших осіб, які бажають укласти договори оренди перевага має бути віддана попередньому орендареві. Проте мають бути дотримані деякі умови, наприклад: однаковий розмір орендної плати на новий термін для тих осіб, які бажають стати орендарями, виконання своїх договірних обов’язків попереднім орендарем.

Збереження оренди при зміні власника орендованого майна

В українському законодавстві чітко визначено, що зміна власника не впливає на орендні стосунки, якщо лише в самому договорі не встановлене інше.

Компенсації

Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна, то він зобов’язаний компенсувати орендодавцеві відповідні збитки.

Орендар може вилучити поліпшення орендованого майна, здійснені їм за свій рахунок, якщо відділення таких поліпшень не пошкодить основне майно. В протилежному випадку орендар може вимагати від орендодавця компенсацію за відповідні поліпшення орендованого майна. Проте якщо орендодавець не давав свою згоду на такі поліпшення, компенсація орендареві не виплачується.

Відповідальність

За невчасне повернення орендованого майна орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь відповідний період користування предметом оренди.

Терміни позовної давності

По позовах про відшкодування збитків у зв’язку з пошкодженням орендованої речі, а також про відшкодування витрат на поліпшення речей застосовується термін позовної давності в один рік.

Відповідно ст. 15 Закону України «Про охорону праці» на кожному підприємстві повинна бути створена служба з охорони праці (призначена відповідальна особа або залучено спеціаліста на договірних засадах).

Хто і яким чином здійснює нагляд у сфері охорони праці?

Органи Держпраці здійснюють державний нагляд у сфері охорони праці. Інспектори мають право проводити планові та позапланові перевірки всіх підприємств (в т.ч. ФОП), установ і організацій, які використовують найману працю. Періодичність перевірок з охорони праці залежить від ступеня ризику господарської діяльності підприємства.

Можливо також проведення позапланових перевірок з охорони праці, без попереднього повідомлення. Потрібно розуміти, що питання охорони праці включає в себе багато складових: це і умови на робочому місці, і відпустки, і розмір виплачуваної заробітної плати. На даний момент дуже поширеною є боротьба з виплатою заробітної плати «у конвертах» (за таке порушення передбачено великі розміри штрафів).

За результатами перевірки складається акт. При цьому, при певних обставинах, інспектор має право призупинити роботу підприємства.

Більшість успішних керівників і власників підприємств задаються питаннями про виплату дивідендів: як оформити, коли сплачувати і як це оподатковується?

Для повної і чіткої відповіді на дані питання необхідно проаналізувати статут підприємства, перевірити останні зміни у законодавстві. Втім, у загальному вигляді виплата дивідендів має наступний вигляд.

Загальні збори учасників (акціонерів) приймають рішення про затвердження фінансових результатів попереднього року. Якщо за результатами року є чистий прибуток або нерозподілений прибуток минулих років, то приймається рішення про використання (розподіл) прибутку і виплату дивідендів. Одночасно необхідно вирішити питання про розмір дивідендів, строки і порядок їх виплати. Для привілейованих акціонерів (в АТ) законодавець передбачив можливість виплати дивідендів і без наявності прибутку – із резервного або інших спеціальних фондів підприємства.

Інколи до наших юристів звертаються з питанням про можливість виплати дивідендів в поточному році, тобто до затвердження фінансового звіту за рік (наприклад, в червні 2015 року виплачуються дивіденди за 2015 рік). З юридичної точки зору така виплата не є вірною. Із багатьох визначень і тлумачень, які містяться в українському законодавстві і судовій практиці, слідує, що дивіденди виплачуються із прибутку, який може бути визначений тільки за результатами року. Проте на практиці це доволі часто роблять (за наявності відповідних положень в статуті), адже ніякої відповідальності за такі випадки не встановлено. А ризик не отримати прибуток в поточному році мало кого лякає. Разом з тим, обов’язок сплачувати авансом податок з прибутку підприємства при виплаті дивідендів служить на захисті інтересів держави в таких випадках.

Як вже говорилось вище, строки і порядок виплати дивідендів повинні бути визначені в рішенні (протоколі) учасників (акціонерів).

Що стосується податків, то з нарахованих дивідендів сплачується податок на прибуток (для юридичних осіб – учасників) або податок з доходів фізичних осіб (для фізичних осіб – учасників, відповідно). Слід підкреслити, що вказані податки виплачуються саме із суми дивідендів.

Примітка: виплата дивідендів по привілейованим акціям прирівнюється з точки зору оподаткування до виплати заробітної плати.

Окремо слід звернути увагу на те, що обов’язок виплачувати дивіденди у підприємства виникає тільки після прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників (акціонерів) (за виключенням привілейованих акціонерів, умови виплат яким встановлені статуті). Через наведене учасники не можуть в судовому порядку зобов’язати підприємство виплатити дивіденди, якщо відповідне рішення не приймалось учасниками (акціонерами) у встановленому порядку. Суд може тільки зобов’язати провести загальні збори, якщо вони не були проведені (проігноровано керівництвом/наглядовою радою) всупереч законному скликанню таких зборів.

Відповідно до Цивільного кодексу України та ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник, частка якого у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю становить менше 50 %, має право в будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Учасник, який виявив бажання вийти з ТОВ, повинен повідомити товариство про свій вихід, при цьому термін для повідомлення про вихід з товариства може встановлюватися статутом.

Якщо ж учасник ТОВ володіє часткою в статутному капіталі товариства 50 % і більше, то для його виходу з ТОВ потрібно спочатку отримати згоду інших учасників.

Моментом виходу учасника ТОВ є дата державної реєстрації його виходу.

Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право отримати вартість його частки майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За згодою сторін між учасником та товариством виплата вартості частки майна товариства може бути замінена передачею майна у натурі. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вартість частки у статутному капіталі учасника, що виходить із товариства, визначається станом на день, що передував дню подання ним відповідної заяви про вихід та виплачується у строк до 12 місяців з дня виходу, якщо інший порядок та строки не встановлені у Статуті товариства. Майно, передане учасником товариству лише у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.

Спори, що виникають у зв’язку з виходом учасника з товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру та строків виплати, вирішуються судом.

Для багатьох керівників і власників підприємств стало актуальним питання захисту комерційної таємниці. Юридична сторона даного питання залишається погано врегульованою в Україні. Трудове законодавство України взагалі не передбачає такого поняття, як «договір про комерційну таємницю», тому застосовуються загальні положення вітчизняного права.

Комерційна тайна регулюється нормами Цивільного і Господарського кодексів України. В ст. 505 ЦК України надано визначення комерційної таємниці, яке коротко можна викласти наступним чином: секретна (з обмеженим доступом) інформація підприємства, що має комерційну цінність (вартість). Визначення доволі розпливчате, дає багато простору для тлумачення. Тому перелік комерційних таємниць, способи захисту, типова форма договору про нерозголошення комерційної таємниці (інформації) повинні визначатись локальним нормативним актом підприємства (Положення про комерційну таємницю). Про це говориться і в ст.. 36 ГК України. При цьому є відомості, які відповідно до Постанови КМ України не є комерційною таємницею, що означає, що такі відомості не можуть бути предметом захисту, відповідно робітників не можна зобов’язувати не розголошувати такі відомості.

Багато українських підприємств перейняли досвід іноземних і міжнародних компаній і укладають договори з робітниками про нерозголошення комерційної таємниці (наприклад Non-disclosure agreement). Це дозволяє краще врегулювати питання і поняття, склад комерційної таємниці, порядок доступу до неї і її розголошення.

В той же час, слід пам’ятати, що виконання локальних нормативних актів і договорів про захист комерційної таємниці є доволі складним в Україні. Якщо мова не йде про наявність складу злочину (ст.. 232 КК України), то притягнення робітника до цивільної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності за порушення комерційної таємниці є малоефективним. По-перше, матеріальна відповідальність робітників суворо обмежена положеннями КЗпП України середньомісячним заробітком, крім того, отримати повну компенсацію від робітника за нанесені збитки від розголошення комерційної таємниці дуже важко, якщо не сказати – неможливо. По-друге, всі види відповідальності, окрім кримінальної, навряд чи можуть злякати робітника, який вирішив порушити правила збереження комерційної таємниці.

Із вищевикладеного можна зробити висновок, що для захисту комерційної таємниці на підприємстві доцільно затверджувати Положення про комерційну таємницю, укладати договори про нерозголошення комерційної таємниці, іншим шляхом покладати на робітників виконувати правила комерційної таємниці. При цьому слід пам’ятати, що притягнення до відповідальності порушника буде, в більшості випадків, малоефективним і навряд чи зможе покрити збитки підприємства.

Будь-який власник бізнесу може зіткнутись з необхідністю відчуження або придбання долі в певному підприємстві. Юристи називають це розпорядженням (купівлею, продажем тощо) корпоративних прав (або долі в статутному капітали, або акцій). Як наслідок, виникає питання, як краще здійснити відчуження, які наслідки воно має?

Купівля-продаж корпоративних прав, за загальним правилом, здійснюється шляхом укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі, акцій тощо) (надалі за текстом – Договір) між власником таких прав та третьою особою (покупцем).

Примітка: згідно Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” договір купівлі-продажу корпоративних прав не вимагається для державної реєстраціії відчуження/придбання    частки у статутному капіталі ТОВ, втім юристи радять оформляти такий договір (навіть у ненотаріальній формі) для визначення істотних умов угоди (вартість предмету купівлі-продажу, строки і порядок оплати, тощо). 

Важливим питанням для осіб, які здійснюють купівлю-продаж корпоративних прав, є зміст та форма Договору. З метою належного оформлення договору купівлі-продажу корпоративних прав рекомендується проконсультуватися з юристом (можна у т.ч. у нотаріуса).

Згідно з положеннями українського законодавства Договір укладається виключно в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (дана вимога часом змінюється в законодавстві).

Окрім наведеного слід пам’ятати, що процедура укладення договорів купівлі-продажу корпоративних прав може мати ряд особливостей, зокрема:

  1. У разі укладення договору купівля-продажу корпоративних прав людиною, яка знаходиться в офіційному шлюбі – необхідно отримати згоду іншого з подружжя на відчуження таких прав;
  2. При відчуженні корпоративних прав в окремих видах підприємств (ТОВ, ПрАТ (якщо передбачено статутом)), інші учасники (акціонери) товариства можуть мати право привілейованої купівлі частки, що відчужується. Це означає, що продавець повинен спочатку запропонувати іншим учасникам (акціонерам) придбати таку частку на певних умовах, і тільки отримавши відмову (або не отримавши відповідь), він має право на тих саме умовах продати таку частку стороннім особам.
  3. Окрім укладання договору відчуження корпоративних прав для певних видів підприємств (наприклад, ТОВ) необхідно затвердити статут в новій редакції, провести відповідні загальні збори учасників (засновників) товариства, після чого внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
  4. При відчуженні корпоративних прав в акціонерних товариствах (продаж акцій) необхідно повідомити депозитарія та внести відповідні зміни до реєстру акціонерів.

Надання послуг на території України з працевлаштування за кордоном вимагає наявності у такого суб’єкта господарювання ліцензії.

Для отримання ліцензії (працевлаштування) необхідно:

  1. Мати офіс в Україні (вказати дані про право власності, оренду/суборенду тощо).
  2. Визначитися з країнами, в які працевлаштовуються.
  3. Укласти контракт з іноземним роботодавцем чи посередником (в такому випадку потрібен контракт іноземного посередника і іноземного роботодавця).
  4. Правовстановлюючі документи від іноземців (виписки, статут та ін.).
  5. Ліцензія іноземця на працевлаштування (якщо потрібно згідно із законодавством тієї країни).
  6. Копія колективного договору іноземця з профспілкою (якщо є, або довідка, що такий відсутній).
  7. Інші документи будуть підготовлені юристами ЮФ «ЗІЛЬВЕР» для підписання Вашими партнерами і Вами.

Важливо: працевлаштування можливе тільки в країни, які вказувалися в заяві на ліцензію (і під кожну таку країну повинні бути контракти).

Заявником може бути суб’єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, але рекомендується оформляти ТОВ (КВЕДи: 78.1,78.2, 78.3).

Для всіх офісних працівників не зайвим буде знати, що в Україні діють Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин, затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від 10.12.1998 р.

Розділ 5 даного нормативного акту містить вимоги щодо режиму праці і відпочинку при прийомі на роботу з візуальними терміналами (ВДТ) і персональними електронно-обчислювальними машинами (ПЕОМ) – комп’ютерами і іншими їхніми аналогами.

Відповідно до названого нормативного акту при організації праці, пов’язаної з використанням комп’ютерної техніки, слід впроваджувати додаткові перерви для відпочинку. Зокрема, при 8-годинній робочій зміні в залежності від характеру праці встановлюються вищенаведені режими праці і відпочинку:

Для розробників програм: 15-хвилинна перерва кожну годину роботи за комп’ютером;

Для операторів комп’ютерного набору : 10-хвилинна перерва кожну годину роботи за комп’ютером.

Окрім наведеного, в листі Міністерства праці і соціальної політики України від 18 червня 2009 року сказано, що в разі відсутності положень про додаткову відпустку для названих категорій працівників в інших нормативно-правових актах, такі працівники мають право на щорічну додаткову відпустку тривалістю до 4-х календарних днів за особливий характер своєї праці. Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється відповідно до Закону України «Про відпустки» в колективному або трудовому договорі в залежності від часу зайнятості працівника на даних умовах.

Іноді у власників бізнесу виникає необхідність звільнити директора підприємства або тимчасово позбавити його повноважень зважаючи на втрату довіри або з будь-яких інших причин. Як відомо, Кодекс законів про працю України (який був прийнятий ще за радянських часів) сильно обмежує можливості роботодавця щодо звільнення працівників, в тому числі і директора: як мінімум, необхідно дотримати соціальні права працівника (директора). Ситуацію може ускладнювати і контракт, підписаний з директором, де дострокове звільнення може коштувати великих грошей для підприємства, а то і втратою репутації.

Іншими словами, може виникнути необхідність в найкоротші терміни позбавити чинного директора (керівника) підприємства права підпису і розпорядження майном, залишивши питання звільнення на більш пізній термін.

Для такої ситуації підходять положення ч. 3 ст. 99 Цивільного Кодексу України, які дозволяють усунути керівника підприємства від своїх обов’язків. Це не є звільненням директора, а тому положення трудового законодавства в такому випадку не застосовуються. Отже, в даній ситуації на директора не поширюються відповідні гарантії і захист трудового законодавства (що є плюсом для роботодавця і власника бізнесу).

Природно, що разом з відстороненням директора його повноваження повинні бути передані тимчасово виконуючому обов’язки.

І вже після відсторонення директора можна спокійно і з повним дотриманням положень КЗпП вирішувати питання про звільнення директора підприємства.

Питання матеріальної відповідальності робітників є одним із найскладніших для робітників і їх працедавців питань: підприємство намагається якомога більше відповідальності покласти на робітників, останні ж, звісно, цього не бажають. При цьому, як показує практика, роботодавці часто зловживають своїм становищем і намагаються покласти на свої працівників весь обсяг відповідальності за збитки підприємства.

В даній пам’ятці ми спробуємо коротко розтлумачити правову природу повної матеріальної відповідальності робітників.

Відповідно до українського трудового законодавства (яке в своїй основі має положення ще радянського законодавства), повна матеріальна відповідальність працівника – це, здебільшого, виключення із правил. В ст. 132 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП) встановлено, що відповідальність робітника за завдану шкоду роботодавцю (підприємству) обмежується місячним заробітком такого працівника. А повна матеріальна відповідальність може застосовуватись лише до певних категорій робітників і тільки за умови дотримання певних умов.

Зокрема, повну матеріальну відповідальність можуть нести лише робітники, що відповідальні за збереження і розпорядження товарами, експедитори тощо.

Крім того, відповідно до ст. 134 КЗпП повну матеріальну відповідальність несуть тільки ті працівники, з якими укладено договір про повну матеріальну відповідальність (у відповідності з типовою формою такого договору).

У договорі необхідно вказувати яку посаду, яку обіймає працівник, або найменування виконуваної роботи, безпосередній пов’язаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Це істотна умова, і при її недотриманні можна говорити про те, що працівник не може бути притягнений до повної матеріальної відповідальності.

Тому всім працівникам, на яких підприємство намагається покласти повну матеріальну відповідальність потрібно з’ясувати для себе: чи було укладено відповідний договір, чи відповідає він встановленою формою. Без дотримання цих умов можна впевнено говорити про те, що працівник відповідає тільки місячною зарплатою. Звичайно, якщо самому розібратися з цим складно, то рекомендується звернутися до кваліфікованого юриста за консультацією.

Відокремлені підрозділи підприємств:

Відокремленим підрозділом є підрозділ підприємства, яке знаходиться поза місцем його знаходження, виробляє продукцію, виконує роботи або операції, надає послуги від його імені, або здійснює представництво і захист інтересів даного підприємства.

Відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу України видами відокремлених підрозділів є: філії і представництва.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза його місцезнаходженням і здійснюючий всі або частину його функцій.

Представництво не є тотожним поняттю «філії», воно представляє і захищає інтереси підприємства, не здійснюючи при цьому його функції.

Філія і представництво не є юридичними особами, вони не підлягають державній реєстрації, проте дані про них повинні бути внесені до Єдиного державного реєстру відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи. Якщо ж мова йде про відкриття іноземних представництв на території України, то вони, відповідно до ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» підлягають державній реєстрації, – акредитації в порядку і на умовах, передбачених законом.

Реєстрація відокремлених підрозділів підприємства:

Процедурі внесення запису до Єдиного державного реєстру передує прийняття рішення про створення філії / представництва. Як правило, таке рішення приймає вищий орган управління юридичної особи (загальні збори акціонерів, засновників). Місцезнаходження, цілі, функції, органи правління, порядок ліквідації відокремленого підрозділу визначається відповідним положенням про нього.

Рішення про створення філії / представництва і затвердження положення про нього оформляється в формі протоколу зборів (акціонерів, засновників).

Таке рішення підлягає державній реєстрації.

Керівники філій / представництв призначаються за рішенням основного підприємства і діють на підставі виданої нею довіреності.

Філії та представництва можуть мати свою власну печатку, рахунки в банківських установах, вони підзвітні і підконтрольні основному підприємству. Їх діяльність підлягає оподаткуванню.

Події, які відбуваються останнім часом в Україні, а особливо в Донецькій і Луганській областях, поставили багато підприємств перед необхідністю переглядати договірні зобов’язання, і навіть розривати контракти.

Юридичним обґрунтуванням змін в термінах виконання договорів або розірвання контрактів (у тому числі, ЗЕД-контрактів) може бути «форс-мажор», до якого, серед іншого, відносяться військові дії, громадські заворушення в Донецькій і Луганській областях.

Однак, для того, щоб відстрочити виконання договірного зобов’язання або розірвати контракт (посилаючись на обставини «форс-мажору») необхідно дотримати кілька умов:

1) перевірити наявність і зміст в контракті / договорі положень про форс-мажор;

2) підтвердити факт і період дії будь-яких видів форс-мажорних обставин висновками (свідоцтвами) Торгових палат регіону (абз. 2 ч. 3 ст. 14 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні»). На території Донецької області зазначені підтвердження видаються Донецькою Торгово-промисловою палатою;

3) повідомити контрагента про наявність форс-мажору і повідомити про наслідки форс-мажору.

Умови отримання відповідного підтвердження в Донецькій Торгово-промисловій палаті:

  1. Термін отримання підтвердження – 10 днів з моменту звернення;
  2. Вартість – від 600 гривень;
  3. Підтвердження надається тільки суб’єктам внутрішньо економічної діяльності російською / українською мовами (суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності дане підтвердження отримують в Торгово-промисловій палаті України (м. Київ));
  4. У відповідну ТПП необхідно подати наступні документи:
  • копію статутних документів суб’єкта господарювання;
  • копію договору / контракту;
  • копію специфікацій (в разі їх наявності);
  • копію інших доповнень до договору / контракту (у разі їх наявності).

Роботодавці часто стикаються із ситуацією, коли працівник не тільки не з’являється на роботу, а й не виходить на зв’язок. Закон зобов’язує роботодавця перед прийняттям рішення про звільнення такого працівника встановити причини його неявки. Згідно судової практики та роз’яснень Держпраці, достатнім доказом вчинення роботодавцем дій для встановлення причин неявки працівника на роботу є лист з вимогою про надання пояснень, направлений на відому роботодавцю адресу проживання працівника. Таке відправлення має бути з описом вкладення та повідомленням про вручення. Навіть якщо лист повернеться роботодавцю за закінченням строків зберігання, обов’язок по встановленню причин неявки на роботу буде виконано, а отже є можливість законно звільнити працівника за прогул.

Через впровадження в Україні міжнародного номера банківського рахунку IBAN всі рахунки автоматично переводяться на новий формат, тобто переукладати договори з банками не потрібно.

В той же час, вже існуючі господарські договори (поставки, послуг, робіт тощо) містять банківські реквізити сторін, які необхідно змінити на новий формат.

Відповідно, всі підприємства укладають додаткові угоди до існуючих договорів щодо зміни банківських реквізитів.

Для тих підприємств, хто не захоче звертатись за платною допомогою юриста,  пропонуємо скористатись зразком додаткової угоди про зміну банківських реквізитів.

ДОДАТКОВА УГОДА №__

ДО ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ

№ __ ВІД «__» ________ 201_ РОКУ

м. ____“__” _______ 201_ р.

Товариство з обмеженою відповідальністю «___________», в особі _____________, який/-а діє на підставі Статуту (далі за текстом – «Виконавець»), з  однієї сторони, і

Товариство з обмеженою відповідальністю «___________», в особі _____________, який/-а діє на підставі Статуту (далі за текстом – «Замовник»), з іншої сторони,

надалі разом по тексту – «Сторони», а кожен окремо – «Сторона»,

враховуючи зміну банківських реквізитів Сторін, пов’язану із впровадженням міжнародного номера банківського рахунку IBAN,

уклали цю Додаткову угоду № __ (надалі за текстом – «Додаткова угода») до Договору про надання послуг № __ від «__» _____ 201_ року (надалі за текстом – «Договір») про наступне:

  1. Викласти розділ Договору «Реквізити сторін» у наступній редакції:

РЕКВІЗИТИ СТОРІН

 Виконавець  Замовник
Товариство з обмеженою відповідальністю  “___________”Юридична адреса: ____, м. ____, вул. ____________, буд. __Код ЄДРПОУ __________ІПН ______________р/рв ______________МФОТовариство з обмеженою відповідальністю  “___________”Юридична адреса: ____, м. ____, вул. ____________, буд. __Код ЄДРПОУ __________ІПН ______________р/рв ______________МФО
  1. Здійснення платежів на вказані в Додатковій угоді рахунки або на рахунки, вказані у відповідному рахунку-фактурі, вважається належним здійсненням розрахунків по Договору.
  2. Всі інші положення Договору залишаються без змін.
  3. Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами та її скріплення печатками Сторін.
  4. Додаткова угода складена українською мовою, на двох сторінках у двох примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу.

ПІДПИСИ СТОРІН

 Виконавець Замовник
 _____________________  /______/М.П.      _____________________  / ______ /М.П.     

Юридична підтримка будь-якого підприємства може бути організована шляхом прийому в штат юриста (організація юридичного відділу) або отриманням юридичних послуг від юридичної компанії (на умовах аутсорсингу). В певних випадках  обидва варіанти роботи з юристами застосовуються одночасно і є доцільними.

Форми надання юридичних послуг на умови аутсорсингу:

Юридичний супровід бізнесу на умовах аутсорсингу залежить від поставлених завдань, це може бути організовано як:

– щоденна робота юриста (колективу юристів) в офісі замовника;

– дистанційна юридична підтримка (юридичні консультації, правка і складання договорів та запитів і т.п.);

– виїзд в офіс замовника або в інше місце на період, необхідний замовнику;

– представлення інтересів в судах, правоохоронних органах та інших установах;

– отримання дозвільної документації.

Кількість юристів (адвокатів), зайнятих супроводом бізнесу, теж залежить від поставлених задач.

Про систему оплати юридичних послуг:

Робота юридичної компанії узгоджується з замовником, відповідно, від поставлених задач залежить і форма оплати:

– фіксована сума в місяць;

– погодинна ставка за юридичні послуги;

– фіксована сума за певні юридичні послуги;

– змішана система оплати юристів.

В яких випадках звертатися за юридичними послугами на умовах аутсорсингу?

Юридична компанія на аутсорсингу може знадобитись:

– якщо кількість юридичної роботи на підприємстві невелика і містити окрему штатну одиницю (юриста) або цілий юридичний відділ недоцільно;

– якщо відсутня необхідність щоденної присутності юриста в офісі, але при цьому вся робота може виконуватися дистанційно (складання договорів, претензій, надання юридичних консультацій та ін.);

– якщо штатні юристи зайняті поточними (і не менш важливими) юридичними проблемами підприємства, і їм потрібна періодична допомога в окремих питаннях;

– якщо необхідні юридичні послуги з певною специфікою (знання іноземної мови, кваліфікація в окремій галузі права, робота юриста за кордоном, робота групи юристів і ін.);

– якщо потрібна допомога адвоката в судах;

– якщо власник / директор бізнесу хоче провести due diligence своєї компанії (або свого юридичного відділу);

– якщо власник / директор підприємства хоче отримати юридичні послуги на умовах конфіденційності (від своїх партнерів або співробітників);

– в інших випадках.

Фізична особа-підприємець  (далі – «ФОП») в Україні є таким же соціально застрахованою особою, як і будь-який офіційно працевлаштований влаштований працівник. Тому, в разі хвороби ФОП може оформити лікарняний і отримати відповідну виплату від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності. При цьому Фонд соціального страхування здійснює виплату тільки з 6-го дня лікарняного, тобто перші п’ять днів застрахована особа перебуває на лікарняному за свій рахунок (ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»).

Для того, щоб отримати виплату від Фонду соціального страхування необхідно:

  • Оформити в медичній установі листок непрацездатності. В полі для зазначення місця роботи вказуються П.І.Б. підприємця. До Фонду соціального страхування подається копія листка.
  • Заява-розрахунок суми лікарняного.
  • Довідка з податкової (фіскальної) служби про відсутність заборгованості по оплаті ЄСВ.
  • Письмове повідомлення з реквізитами спеціального банківського рахунку для зарахування виплати.

На практиці часто спостерігаються випадки, коли перевіряючі надають не всі документи, на підставі яких може проводитися перевірка підприємства. Зокрема, мова йде про копії узгодження центрального органу виконавчої влади.

Згідно з  ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877-16) визначено перелік документів, які дають повноваження конкретним особам проводити перевірку на певному підприємстві. Однак в разі проведення перевірки за скаргою співробітника або споживача перелік документів ширше.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» однією з підстав для здійснення позапланових заходів є звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їх) прав, законних інтересів, життя або здоров’ю, навколишньому середовищу або безпеки держави, з додатком документів або їх копій, що підтверджують такі порушення (при наявності).

Такими фізичними особами, наприклад, можуть бути працівники (в тому числі, вже звільнені), споживачі в різних сферах, незадоволені якістю товарів, наданих послуг або виконаних робіт.

Варто звернути увагу на особливість проведення позапланової перевірки на підставі звернень фізичних осіб органами, на які поширюється дія зазначеного закону. Позаплановий захід у такому випадку здійснюється за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

В такому випадку перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) (! За заявою працівника або споживача!) Посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов’язані пред’явити керівнику або уповноваженій особі суб’єкта господарювання – юридичної особи, його відокремленого підрозділу, фізичній особі – підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки.

Зазначеною нормою прямо передбачено обов’язок, а не право посадової особи поряд з іншими документами (направлення на проведення інспекційного заходу, службового посвідчення) надати відповідне погодження представнику об’єкта інспектування.

Наприклад, в разі проведення позапланової перевірки Госпродпотребслужбой на підставі звернення фізичної особи, повинно бути надано також узгодження вищого органу – Державної служби України з питань безпеки харчових продуктів і захисту споживачів, при інспектуванні органами Держпраці – узгодження вищестоящої Держслужби з питань праці. При перевірці іншими контролюючими органами, на які поширюється дія закону, потрібно також враховувати цю вимогу, яке є гарантією для підприємства або фізичних осіб – підприємців від незаконних дій посадових осіб органів контролю.

У разі ненадання такого узгодження, суб’єкт господарювання має право не допускати перевіряючих до проведення позапланового заходу, що прямо передбачено ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Багато підприємств в 2019 зіткнулися з обов’язком укладати договір на вивезення відходів (ТПВ) з одним підприємством, яке виграло конкурс, проведений місцевими органами влади.

Чи законна така вимога? Чи може приватне підприємство самостійно визначити підрядника, який буде вивозити (і утилізувати) відходи?

Відповідно до ст. 35-1 Закону України «Про відходи» власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів укладають договори з виконавцями послуг з вивезення побутових відходів.

Виконавця послуг з вивезення ТПВ визначає орган місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (Порядок проведення конкурсу на надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 № 1173: https: //zakon.rada .gov.ua / laws / main / 1173-2011-% D0% BF).

Механізм надання суб’єктами господарювання незалежно від форми їх власності послуг з вивезення побутових відходів визначено постановою Кабінету Міністра України від 10.12.08 № 1070 «Про затвердження Правил надання послуг з вивезення побутових відходів» (далі – Правила) (https: //zakon.rada. gov.ua/laws/main/1070-2008-%D0%BF). В даний час дані Правила діють в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 2019 № 318.

Приписами п. 3 Правил передбачено, що послуги поводження з твердими побутовими відходами надаються підприємством, визначеним органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах в установленому законодавством порядку виконавцем послуг з вивезення побутових відходів.

Тому, якщо конкурс з вибору виконавця послуг з вивезення ТПВ не визнаний недійсним, всі підприємства відповідної територіальної одиниці зобов’язані укладати договір тільки з підприємством, який виграв відповідний конкурс.

Питання про конституційність зазначених положень законодавства, дотримання правил конкуренції залишається відкритим, і можливо буде предметом розгляду Конституційного Суду України.

Щодо самого тексту договору: договір про надання послуг укладається між споживачем і виконавцем послуг з вивезення побутових відходів відповідно до Типового договору про надання послуг  поводження з побутовими відходами, що додається.

Таким чином, фактично затверджена форма публічного договору на надання такого роду послуг.

Раніше, до введення в дію положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі – Закон) в частині поводження з побутовими відходами (дата введення в дію – 01 травень 2019 роки), висновок такого публічного договору передбачено не було. В даний час для реалізації положень цього закону така форма затверджена і умови для споживачів є однаковими.

Ст. 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі в тому числі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, або у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Таким чином, законодавець надає можливість конкретизації окремих положень договору, але зміст міняти не дозволяє. Відзначимо, що на практиці навіть з конкретизацією умов договорів, коли затверджено типову форму, виникає безліч труднощів.

Скористатися ж принципом свободи договору (спробувати змінити не влаштовують нас умови, або зажадати укласти інший договір) зовсім не вийде

Для тих підприємств, які планують виплату нерезидентам-учасникам / акціонерам, окрім загальних правил виплати дивідендів (читати тут), слід враховувати особливості українського законодавства.

Зокрема, Національним банком України можуть вводитися валютні обмеження, тобто виплата дивідендів може здійснюватися тільки в певних обсягах, за певний період і т.д..

Якщо такі обмеження відсутні, то виплата дивідендів проводиться в іноземній валюті. Зокрема п. 1 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про валюті і валютні операції» дозволяє виплату дивідендів іноземним засновникам (акціонерам) в іноземній валюті.

Тому, при прийнятті рішення про виплату дивідендів розмір такої виплати визначається в гривні, а потім перераховується в іноземну валюту за офіційним курсом Національного банку України на дату здійснення даної операції (п. 71 Положення про заходи захисту і визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою НБУ від 02.01.2019 р № 5, Лист НБУ від 26.11.2018 г.№ 40-0006 / 63031).

Місцеві органи влади (в особі податкової служби) періодично збільшують орендну плату за землю для підприємств, незважаючи на те, що в договорі оренди землі закріплена певна ставка, яка може бути змінена тільки за взаємною згодою сторін договору.

Що робити, і чи є сенс судитись з податковою за збереження орендної ставки по договору? 

Як свідчить судова практика (http://reyestr.court.gov.ua/Review/78528441http://reyestr.court.gov.ua/Review/84703876), законним визнається підвищення орендної ставки до розміру, що дорівнює 3 % нормативної грошової оцінки землі (надалі – «НГО»).  

Відповідно до ст. 288 Податкового кодексу України орендна плата за землю державної і комунальної власності не може бути меншою за 3 % НГО.

Як наслідок, суди визнають, що будь-яка зміна орендної ставки повинно бути оформлено відповідно до умов договору (шляхом внесення змін до договору). Втім, збільшення ставки до встановленого податковим законодавством мінімуму (3% НГО) не вимагає внесення змін до договору.

БЛАНК

        НАКАЗ № ___

м. Київ                                                                    «___»________2020 р.

Про простій на підприємстві

У зв’язку з введениям карантину через загрозу епідемії коронавірусної інфекції в Україні та для недопущення поширення COVID-19 з метою забезпечення життя та здоров’я робітників підприємства на підставі ст. ст. 34, 113 Кодексу законів про працю України, –

НАКАЗУЮ:

  1. Встановити початок простою підприємства з «___»____ 2020 року до стабілізації ситуації в Україні та припинення обставин, що викликали простій, з урахуванням відповідних рішень органів державної влади щодо припинення карантинних заходів.
  2. Працівникам підприємства дозволити бути відсутніми на роботі (робочому місці), перебуваючи вдома, до закінчення простою, при умові виконання трудових функцій, якщо не виникне потреби відновлення робіт. Після повідомлення за допомогою засобів зв’язку про закінчення простою в умовах відсутності небезпеки для життя та здоров’я працівників підприємства зобов’язати їх стати до роботи наступного робочого дня після повідомлення про закінчення простою.
  3. Головному бухгалтеру ________(ПІБ) проводити відповідні розрахунки заробітної плати за весь період простою для працівників підприємства у розмірі 2/3 ставки встановленого працівникам окладу.
  4. Начальнику відділу кадрів _______________(ПІБ) до «___»______2020 р. поінформувати робітників про простій та спосіб оповіщення про закінчення простою, а також їхній обов’язок стати до роботи з наступного робочого дня після оповіщення.
  5. Контроль за виконанням наказу покласти на __________________(ПІБ, посада).

Підстава: Акт про простій від «___»_______2020 р. № ____

Директор           ______________                            _____________(ПІБ)

З наказом ознайомлені:

Внаслідок введення в Україні карантину душе поширеним питанням для бізнесу стала зміна орендної плати.

Якщо Ви домовились із своїми партнерами про зміну орендної пати, пропонуємо скористатись проектом додаткової угоди до договору оренди.

ДОДАТКОВА УГОДА № __

до Договору оренди № ____ від «__»______20__ року

м. Київ                                                               «___» ______ 2020 року

Товариство з обмеженою відповідальністю «________» (ЄДРПОУ _______) в особі директора _________, що діє на підставі Статуту, (далі – Орендодавець), з однієї сторони, та

Товариство з обмеженою відповідальністю «_________» (ЄДРПОУ ________) в особі директора _________, що діє на підставі Статуту, (далі – Орендар), з іншої сторони, що разом іменуються Сторони,

у зв’язку з впровадженням на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 року № 211 з відповідними змінами, на усій території України карантину, ст. 286 ГК України, п. 4 ст. 762 ЦК України,

Сторони уклали цю Додаткову угоду до Договору оренди № ___ від «___»_____20___ року (далі – Додаткова угода) про наступне:

  1. Доповнити Договір оренди № ___ від «___»_____20___року (далі – Договір) пунктами щодо зменшення на період карантину орендних платежів наступного змісту:

«п.____ З моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року        № 211 (з наступними змінами та доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку Орендар щомісячно сплачує Орендодавцю 50 % від встановленої Договором орендної плати за користування майном (приміщенням). За неповний місяць користування приміщенням орендна плата сплачуться пропорційно кількості днів користування.»

  1. Орендодавець та Орендар дійшли взаємної згоди, що строк дії цієї Додаткової угоди встановлюється до завершення дії карантину на території України в передбаченому законом порядку.
  2. Продовження компетентними органами строків дії карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (з наступними змінами та доповненнями), на відміну від встановлених на момент укладення цієї Додаткової угоди, не потребує внесення змін до Договору в частині строку дії цієї Додаткової угоди. В даному випадку строк дії цієї Додаткової угоди автоматично пролонгується необмежену кількість разів та діє до останнього дня дії карантину включно.
  3. Всі інші умови Договору є не змінними та діють до закінчення строку його дії.
  4. Дана Додаткова угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту (дати) її підписання Орендодавцем та Орендарем.
  5. Дану Додаткову угоду складено українською мовою в двох примірниках для кожної із Сторін Договору, які мають однакову юридичну силу, і є невід’ємною частиною Договору.

РЕКВІЗИТИ ТА ПІДПИСИ  СТОРІН

ПІДПИС ОРЕНДОДАВЦЯПІДПИС ОРЕНДАРЯ
Директор              _________________/______________Директор                 __________________/_____________

Пропонуємо зразок листа про зменшення розміру орендної плати на період карантину.

ТОВ «ЮРИДИЧНА ФІРМА»

Місцезнахождення:_________________

Код ЄДРПОУ:_____________________

Вих. №______від «____»_________2020 р

«____»__________20__р. між нашими підприємствами укладений Договір оренди №___, за умовами якого Орендодавець передає Орендарю нерухоме майно (приміщення) у користування за плату на певний строк. Місцезнаходження орендованого приміщення, його площа, цільове призначення оренди та інші характеристики нерухомого майна, що орендується, визначаються п.___ договору. Строк оренди узгоджений у п. ___Договору, оренда діє до «___»________року.__

Відповідно до п. __ Договору орендна плата за користування  приміщенням складає _______ грн. на місяць.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 року № 211 зі відповідними змінами та доповненнями, на території України встановлено карантин та введена низка обмежень та заборон.

Так, поряд з іншими заходами, заборонено:

  • роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім діяльності та суб’єктів, визначених Постановою;
  • регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, крім визначених перевезень.

Основним видом діяльності ТОВ «____» (Орендар) є послуги з надання харчування споживачам, який передбачає приймання відвідувачів. В орендованому на підставі Договору оренди № ___ від «__»______20__р. приміщенні розташований ресторан.

В результаті введених Кабінетом Міністрів України заборон орендатор не має об’єктивної можливості використовувати орендоване майно за його призначенням повною мірою. Працівники підприємства не мають можливості дістатися робочих місць з причин обмеження перевезень. Заклад не працює через обставини, за які орендар не відповідає – можливість користування приміщенням істотно зменшилася, змінилися умови господарювання в період карантину з причини введення заборон вести в сфері ресторанного господарства  та приймати відвідувачів. 

Приписами ч. 4 ст. 762 ЦК України встановлено, що наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Відповідно до п. 2 ст. 286 ГК України орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об’єкта оренди.

Введення карантину та заборона здійснювати діяльність – є обставинами, які не залежать від орендаря, та за які він не відповідає.

На підставі викладеного,  пропонуємо на період дії карантину:

внести зміни до Договору оренди № ___ від «__»_________20__ року щодо зменшення розміру орендних платежів до рівня 50% орендної плати, передбаченої умовами Договору, шляхом укладання Додаткової угоди до нього.

Додаток: проект Додаткової угоди до Договору оренди № ___ від «__»_____20__року у двох екземплярах.

З повагою та з надією на довгострокову співпрацю,

директор ТОВ «Юридична фірма»          

У господарських відносинах між підприємствами досить часто використовуються так звані «позадоговірні поставки», тобто поставки без оформленого договору, на підставі накладних та інших первинних документів. Якщо юрист на підприємстві стежить за укладанням договорів, то такі випадки бувають рідко, а в разі відсутності юриста менеджери з продажу поспішають укласти угоду і часто не думають про юридичні наслідки. В результаті, якщо буде сформована заборгованість і покупець не буде своєчасно оплачувати товар, доведеться вживати заходів, аж до звернення в суд з позовом про стягнення суми боргу.

Судова практика вже давно пішла по шляху визнання позадоговірних поставок законними, тому це не буде проблемою. І досвідчені юристи це знають.

Разом з тим, готуючись до суду, кваліфікований адвокат-господарник підготує доказову базу про факт поставок і наявності заборгованості.

Факт поставки підтверджується видатковими накладними (з підписом уповноваженої особи одержувача), довіреністю на отримання товару, ТТН (а то й EXW), податковими накладними. З цією метою досвідчений адвокат завчасно направить адвокатський запит контрагенту та адвокатський запит в податкову інспекцію про надання інформації про сформований податковий кредит одержувачем. Адже оформлення податкового кредиту покупцем свідчить про приймання товару, а це буде служити доказом у суді факту поставки. Однак це вже робота адвоката. А що робити, якщо у підприємства немає адвоката, або штатний юрист проводить попередню юридичну підготовку, або, як нерідко буває, бухгалтер займається заборгованістю? Потрібно отримати підтвердження того, що покупець прострочив оплату. Найпростіший спосіб – оформити акт звірки взаєморозрахунків. Хоча в такій ситуації контрагент навряд чи захоче його підписувати. Разом з тим, проблема відсутності договору, серед іншого, означає, що сторонами не встановлено термін оплати. І спрямовані раніше рахунки-фактури (поштою або в електронному вигляді) не підтверджені описом вкладення поштового відправлення. Таким чином, постачальник не може довести суду, що рахунок-фактура була направлена і термін оплати вже не тільки настав, але і прострочений. На цьому етапі підприємство своїми силами, без залучення адвоката, може скористатися наведеним нижче зразком вимоги (претензії), заповнивши яку,  необхідно направити покупцеві з повідомленням про вручення та описом вкладення.

В результаті, без допомоги адвоката або юриста можна отримати доказ того, що покупцеві виставлена фінансова вимога, яка їм не виконана. І вже з цим документом можна звертатися за юридичною допомогою до адвоката по господарських спорах для подачі позову в суд. Наводимо текст вимоги (претензії) українською мовою:

Вих. №________

Від «__» _____ 20__ р.

Товариство з обмеженою відповідальністю 

«Адвокат» 

Код ЄДРПОУ:

Адреса:

Директору

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрист»

Код ЄДРПОУ: 

                                                                             Адреса:

Шановний/-а _______________!

Вимушені констатувати, що за поставлений на користь ТОВ «Адвокат» товар станом на ___________ року існує заборгованість перед ТОВ «Юрист» у розмірі ___________ грн.

Приписами ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов’язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов’язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.   

При цьому, згідно ст. 692 ЦК України покупець  зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів   на   нього,   якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару. 

Покупець  зобов’язаний  сплатити  продавцеві  повну  ціну переданого товару.

Постачальник свої зобов’язання виконав належним чином. Але вимушені констатувати, що поставлений на користь ТОВ «Адвокат» товар досі не оплачений. Станом на «__» ____ 20__ року існує заборгованість перед ТОВ «Юрист» у розмірі ___________  грн.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься у ст. 526 ЦК України.

На підставі викладеного,

Просимо ТОВ «Адвокат» погасити борг в розмірі, що зазначений вище, до «__» ______ 20__ року за наступними банківськими реквізитами:

IBAN ______________ в АТ «__________», м. Київ

ТОВ «Юрист» цінить  кожного партнера і співпрацю зі всіма контрагентами, але у разі невиконання вимог, що міститься у цьому листі, ми вимушені будемо звернутися до господарського суду в відповідним позовом про стягнення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,  3 % річних, а також  пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань з віднесенням судових витрат на рахунок вашого підприємства.

З повагою,

Директор 

ТОВ «Юрист»                                                          А.А. Юристенко

 Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20#Text) зобов’язує кожне українське підприємство подавати інформацію про своїх бенефіціарних власників і структуру власності (у вигляді схеми, яка затверджується Мін’юстом України). Названий закон вніс низку змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та цивільних формувань» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/755-15#n630), серед яких, – доповнення закону статтею 17-1, яка встановлює обов’язок всіх підприємств щорічно подавати інформацію про своїх бенефіціарів власників:

1.  Заяву.

2. Інформацію про структуру власності (відповідно до затвердженої Мін’юстом формі).

3. Виписку з торгового (судового) реєстру компаній.

4. Нотаріально завірену копію паспорта власника-нерезидента.

Як наслідок, якщо бенефіціари є резидентами України, вони зобов’язані подавати заяву та інформацію про структуру власності. Якщо ж бенефіціарами є нерезиденти України, додатково подається виписка або паспорт (з дотриманням правил легалізації та перекладу). 

Закон набув чинності 28 квітня 2020 р.

Для укладення угоди, вартість якої перевищує 50% вартості чистих активів ТОВ станом на кінець попереднього кварталу, директор повинен отримати згоду загальних зборів учасників такого ТОВ. Дане правило встановлено в ч. 2 ст. 44 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2275-19#Text).

На практиці, при укладанні рядових договорів, сторони починають вимагати один в одного баланс, щоб упевнитися в повноваженнях директора на укладення контракту. Природно, мало хто з підприємств хоче надавати всім контрагентам баланс.

Тому досить часто директор оформляє довідку про те, що сума угоди не перевищує 50% вартості чистих активів ТОВ, або такий же пункт юристи вписують в текст договору.

Однак, якщо Ви все ж вирішили оформити все строго по букві закону, пропонуємо скористатися шаблоном протоколу загальних зборів учасників ТОВ про надання згоди на угоду, яким користуються юристи ЮФ «Зільвер», що спеціалізуються в корпоративному праві.

П Р О Т О К О Л  № _____

ЗАГАЛЬНИХ ЗБОРІВ УЧАСНИКІВ

ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ 

«ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ АДВОКАТ»

 (Код ЄДРПОУ ______________)

м. Київ                                                                                                   «__» _______ 2020 року

ПРИСУТНІ УЧАСНИКИ:

Громадянин України АДВОКАТ АДВОКАТ АДВОКАТОВИЧ, паспорт серії __ № __________, виданий  _______________ України в Одеській області «__» ______ 20__р, який має постійне місце проживання за адресою: ________________, номер ДРФО ____________. Володіє часткою __% (______________ відсотка) Статутного (складеного) капіталу.

            Громадянин України ЮРИСТ ЮРИСТ ЮРИСТОВИЧ, паспорт серії __ № __________, виданий ______________ України в Херсонській області «__» ______ 19__ р., який має постійне місце проживання за адресою: ________________, номер ДРФО ____________.  Володіє часткою __% (______________ відсотки) Статутного (складеного) капіталу.

Всього на Загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ АДВОКАТ» (надалі – «Товариство») присутні всі учасники, що в сумі мають 100 (сто) відсотків голосів на Загальних зборах учасників. Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» Загальні збори Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ АДВОКАТ» є правомочними.

ЗАПРОШЕНА ОСОБА:

Директор Товариства – Lawyer, паспорт  серії _________________.

Порядок денний:

  1. Про обрання голови і секретаря Загальних зборів.
  2. Про надання згоди на укладання Товариством договору поставки.
  3. Про уповноваження Директора Товариства на підписання договору поставки.
  4. По першому питанню слухали АДВОКАТА А.А., який запропонував обрати Головою Загальних зборів Товариства АДВОКАТА А.А., а Секретарем зборів – ЮРИСТА Ю.Ю.

ГОЛОСУВАЛИ:

ЗА: 100% голосів

ПРОТИ: не має

ВИРІШИЛИ:

Обрати Головою Загальних зборів Товариства  АДВОКАТА А.А., а Секретарем зборів – ЮРИСТА Ю.Ю.

  1. По другому питанню слухали ЮРИСТА Ю.Ю., який наголосив, що укладання договору поставки обладнання вартістю 20 000 000 (двадцять мільйонів) грн. вимагає згоди загальних зборів учасників відповідно до ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», оскільки вартість обладнання перевищує 50 відсотків вартості чинних активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу. З урахуванням наведеного запропонував надати згоду на укладання договору поставки обладнання вартістю 20 000 000 (двадцять мільйонів) грн., як таку, що відповідає інтересам Товариства. Оголосив наступні істотні умови правочину:

Покупець: ТОВ «ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ АДВОКАТ»

Продавець: ПАТ «ВИРОБНИК ПОСЛУГ»;

Ціна майна: 20 000 000 (двадцять мільйонів) грн.;

Строк сплати: ___________________________________;

Місцезнаходження нерухомого майна: м. Київ;

Характеристики майна:________.

ГОЛОСУВАЛИ:

ЗА: 100% голосів

ПРОТИ: не має

ВИРІШИЛИ:

Надати згоду Товариства на укладення договору поставки обладнання з наступними істотними умовами:

Покупець: ТОВ «ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ АДВОКАТ»

Продавець: ПАТ «ВИРОБНИК ПОСЛУГ»;

Ціна майна: 20 000 000 (двадцять мільйонів) грн.;

Строк сплати: ___________________________________;

Місцезнаходження нерухомого майна: м. Київ;

Характеристики майна:________.

  1. По третьому питанню слухали АДВОКАТА А.А., який запропонував уповноважити директора Товариства Lawyer на укладення від імені Товариства договору поставки обладнання відповідно до вимог чинного законодавства України.

ГОЛОСУВАЛИ:

ЗА: 100% голосів

ПРОТИ: не має

ВИРІШИЛИ:

Укладення договору поставки обладнання відповідно до вимог чинного законодавства України доручити директору Товариства – Lawyer, – без права передоручення.

Голова Загальних зборів ТОВ

«ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ АДВОКАТ»  ____________________________ А.А. АДВОКАТ

Секретар Загальних зборів ТОВ

«ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ АДВОКАТ»  ____________________________ Ю.Ю. ЮРИСТ

Багато власників бізнесу в Україні, спілкуючись з юристами про перевірки Держпраці, задають питання про економічну доцільність допуску / недопуску інспекторів Держпраці на перевірку на своє підприємство. Іншими словами: а може дешевше не допустити інспекторів Держпраці на перевірку, ніж оплачувати штрафи за порушення трудового законодавства? Особливо актуальним це питання є для IT-компаній та інжинірингових компаній, в українських офісах яких налічуються десятки і сотні фахівців – ФОПів.

Етика адвоката не дозволить професіоналу сказати: «Не пускайте інспекторів Держпраці, – це дешевше, ніж платити штрафи». Разом з тим, професійний юрист просто вкаже на розмір штрафів (за станом на жовтень 2020 г.):

  1. Недопущення до проведення перевірки з питань дотримання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні – у трикратному розмірі мінімальної зарплати, встановленої на момент виявлення порушення, – 15000,00 грн.
  2. Недопущення до проведення перевірки, створення перешкод у її проведенні з питань неоформлених працівників, неповної зайнятості та неповної оплати ЄСВ і податків – в шістнадцятикратному розмірі мінімальної зарплати, встановленої на момент виявлення порушення, – 80000,00 грн.

Дані штрафи встановлені в ст. 265 КЗпП і застосовуються в судовій практиці. При цьому, в разі оплати штрафів в розмірі 50% протягом 10 банківських днів з моменту винесення відповідної постанови, такий штраф вважається виконаним.

Якщо ж в ході перевірки інспектор Держпраці виявляє порушення, відповідальність буде наступною:

  1. За кожного неоформленого співробітника у ФОП-єдинника (1-3 групи) або ТОВ-єдинника (3 група) – попередження.
  2. За кожного неоформленого співробітника в інших випадках – у десятикратному розмірі мінімальної зарплати, – 50000,00 грн.
  3. Порушення термінів виплати зарплати – у трикратному розмірі мінімальної зарплати, – 5000,00 грн.
  4. Недотримання мінімальних гарантій з оплати праці – у двократному розмірі мінімальної зарплати, – 10000,00 грн.

Правило про списання 50% суми штрафу при оплаті в перші 10 банківських днів після винесення постанови також застосовується до зазначених штрафів.

Знаючи наведені розміри штрафів, кожен власник бізнесу або керівник зможе самостійно прийняти рішення – чи допускати інспекторів Держпраці на перевірку, а юристи-консультанти зможуть допомогти найкращим чином вибудувати структуру бізнесу.

Про те, як підготувати підприємство до перевірки Держпраці, як вести себе при перевірці, як оскаржити результати перевірки, краще дізнаватися у професійних юристів, що спеціалізуються на питаннях трудового та податкового законодавства, а також на перевірках. Кожне окреме підприємство може мати свої особливості, та й нормативна база перевірок Держпраці досить часто змінюється, тому узагальнені рекомендації щодо перевірок Держпраці можуть служити лише орієнтиром, а не інструкцією до дії.Тому наведемо основні положення про перевірки Держпраці. 

Підстави для перевірки Держпраці

Підстави для перевірок Держпраці визначені в п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю:

– звернення працівника про порушення відносно нього законодавства про працю;

– звернення фізичної особи, щодо якої порушено правила оформлення трудових відносин;

– рішення керівника Держпраці, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел;

– рішення суду;

– повідомлення від органів нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені порушення законодавства про працю щодо оформлення та / або порушення порядку оформлення трудових відносин; 

– ряді інших випадків, серед яких заслуговують на увагу: – невідповідність кількості працівників обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників по відповідному виду економічної діяльності; 

– факти здійснення господарської діяльності без реєстрації в якості суб’єкта господарювання; 

– наявність фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами понад рік; 

– якщо у роботодавця 30 і більше відсотків фізичних осіб працюють на умовах цивільно-правових договорів.

Таким чином, крім звичайних заяв від працівників і підставних скаржників, ризиками є:

1.Публікаціі компанії в Інтернет-ресурсах про кількість співробітників і їхні зарплати (якщо співробітники не оформлені або оформлені як ФОП). 

2. Безперервна робота за цивільно-правовим договором більше одного року.

3. Наявність 30% і більше підрядників – фізичних осіб. 

Які документи зобов’язані пред’явити інспектори Держпраці? Згідно п. 8. Порядку інспектор з праці зобов’язаний пред’явити:

  1. Перед початком перевірки, – службове посвідчення. Тільки зареєстроване в реєстрі посвідчення є дійсним.
  2. Перед підписанням акту інспекційного відвідування, – копію відповідного напряму на здійснення інспекційного відвідування (в цей же момент робиться запис в журналі перевірок).  

Чи можна не допускати інспектора Держпраці?

У п. 13 Порядку встановлено вичерпний перелік підстав недопуску інспектора Держпраці до перевірки:

  1. Відсутність службового посвідчення.
  2. Якщо на офіційному сайті Держпраці не опублiкована форма акта інспекційного відвідування (додатково:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1500-17#Text).

В інших випадках недопуск інспектора з праці буде вважатися незаконним і спричинить за собою відповідальність (посилання).  

Повноваження і обмеження у повноваженнях інспекторів з праці Інспектор з праці, серед іншого, має право відвідувати офіси (інші приміщення) підприємства в будь-який час, спілкуватися з співробітниками, використовувати фото-відеотехніку і знайомитися з будь-якою документацією підприємства.

Інспектору з праці, серед іншого, забороняється проводити перевірку після закінчення її термінів, а також вилучати оригінали фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, як і комп’ютери і їх частини.

Як підготуватися до перевірки Держпраці?

Мінімальні заходи, які може зробити будь-яке підприємство для підготовки до перевірки Держпраці:

  1. Видати указ про уповноважених осіб на участь від імені підприємства в перевірках.
  2. Завести журнал перевірок на підприємстві.
  3. Укласти договір з адвокатом / адвокатським об’єднанням / юридичною фірмою.
  4. Стежити за Планом заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) Держпраці, наприклад на 2020 рік.

Як себе вести при перевірці Держпраці?

Дізнавшись про перевірку інспектора з праці, найдоцільніше запросити юриста. Після перевірки посвідчення рекомендується запропонувати інспектору зайняти окрему кімнату для перевірки, уточнити предмет перевірки, узгодити інші дії. У будь-якому випадку знадобляться накази про прийом на роботу, цивільно-правові договори, штатний розклад, книга обліку трудових книжок, графіки відпусток, відомості про виплату заробітної плати.

Незважаючи на те, що інспектор з праці має право ставити питання і отримувати відповіді не тільки керівництву компанії, але і її співробітникам, це не означає, що вони зобов’язані спілкуватися без адвоката. Рекомендується запросити в офіс адвоката, щоб він / вона міг надати правову допомогу кожному із співробітників під час спілкування з інспектором по праці.

Важливо пам’ятати, що сама компанія може фіксувати на аудіо-, фото-, відеотехніку проведення інспекційного відвідування. Адвокат в даному випадку може не тільки допомогти з такою фіксацією, а й подати обґрунтовані зауваження на акт перевірки з огляду нестиковок між поясненнями співробітників і зафіксованими інспектором даними.

Перед підписанням акту необхідно перевірити направлення на перевірку, вимагати від інспектора з праці розписатися в журналі перевірок, і обов’язково внести свої зауваження до акта перевірки.

Оформлення результатів інспекційного відвідування

За результатами інспекційного відвідування складаються: -акт, і в разі виявлення порушень законодавства про працю, – припис про їх усунення.Акт складається в останній день інспекційного відвідування в двох примірниках, які підписуються інспектором по праці і керівником підприємства або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається у підприємства. Якщо підприємство не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід’ємною частиною.

Відмова підписати акт без вказівки причин фактично прирівнюється до згоди інформації, відображеної в ньому. Якщо вказати на порушення не представляється можливим, а адвоката поруч не виявилося, рекомендується внести в акт наступну фразу «З цим актом не згодний, зауваження будуть представлені в установленому законом порядку». Згодом у компанії буде 3 робочих дня для подачі додаткових заперечень за актом, які можна підготувати з юристом щодо перевірок.

Будь-які аудіо-, фото- і відеоматеріали долучаються до акта, про що робиться відмітка в акті.

Відповідальність за результатами перевірки Держпраці

Компанія притягується до відповідальності за недопуск або перешкоджання в проведенні перевірки (відмова допускати, неподання документації, порушення прав інспектора з праці, відсутність необхідної документації), а також за порушення трудового законодавства.

Штрафи встановлені в ст. 265 КЗпП України , деякі з них:

  1. За допуск до роботи людини без оформлення трудового договору і виплату зарплати «в конверті», – за перше порушення

– для ФОП на спрощеній системі оподаткування (I-III груп) та підприємств на спрощеній системі оподаткування (III група) будуть застосовувати письмове попередження;

– для суб’єктів господарювання на загальній системі оподаткування – 10 мінімальних зарплат, – 50000,00 грн. (жовтень 2020 р.)

  1. За порушення термінів виплати зарплати – 3 мінімальних зарплати, – 15000,00 грн. (жовтень 2020 р.)

І т.д. див. ст. 265 КЗпП України.

При цьому, сплативши 50% від розміру штрафу протягом 10 банківських днів після вручення постанови про його накладення, така постанова вважається виконаною.

Оскарження результатів інспекційного відвідування

Припис або вимога інспектора з праці можуть бути оскаржені в 10-денний термін і одноденний термін відповідно з дати їх отримання в адміністративному порядку керівникові територіального управління Держпраці. Рішення керівника (заступника) територіального органу Держпраці оскаржується Главі (заступнику) Держпраці.

Судове оскарження результатів перевірки здійснюється в загальному порядку через адміністративні суди.

ПРОТОКОЛ № __

Загальних зборів учасників

ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

“АДВОКАТ КИЇВ”

(надалі за текстом – «Товариство»)

Код ЄДРПОУ юридичний

м. Київ                                                                                                     від «__» ________ 20__ року

НА ЗБОРАХ ПРИСУТНІ:

  1. Адвокат Юрист Юристович, громадянин України, __ року народження, паспорт серії __ року, який зареєстрований за адресою: __, реєстраційний номер облікової картки платника податків __, що володіє __% Статутного капіталу Товариства.
  2. Юрист Адвокат Адвокатович, громадянин України, __ року народження, паспорт серії __ року, який зареєстрований за адресою: __, реєстраційний номер облікової картки платника податків __, що володіє __% Статутного капіталу Товариства.

ПОРЯДОК ДЕННИЙ:

  1. Про обрання голови загальних зборів учасників Товариства.
  2. Про затвердження річного фінансового звіту Товариства за 20__ рік.
  3. Про затвердження порядку розподілу чистого прибутку Товариства.
  4. Про затвердження порядку виплати дивідендів.
  5. Про встановлення форми розрахунку з учасниками Товариства при виплаті дивідендів.

Запропонований проект рішення був підтриманий усіма присутніми.

  1. СЛУХАЛИ: Адвоката Юриста Юристовича, який запропонував обрати головою загальних зборів Учасників Юриста Адвоката Адвокатовича.

ГОЛОСУВАЛИ:

«ЗА»    –     100 % голосів;

«ПРОТИ»  –    0 % голосів;

«УТРИМАЛИСЬ» – 0 % голосів.

Рішення  прийнято одностайно.

    ВИРІШИЛИ: Обрати головою зборів Юриста Адвоката Адвокатовича.

  1. СЛУХАЛИ: Адвоката Юриста Юристовича, який запропонував розглянути питання щодо затвердження річного звіту Товариства за 20__ фінансовий рік, відповідно до показників якого чистий прибуток Товариства складає суму в розмірі __ (__) гривень 00 копійок (Довідка бухгалтера від «__» __ 20__ р. про наявність та розмір чистого прибутку за результатами діяльності Товариства у 20__ році – додається).

ГОЛОСУВАЛИ:

«ЗА»    –     100 % голосів;

«ПРОТИ»  –    0 % голосів;

«УТРИМАЛИСЬ» – 0 % голосів.

Рішення  прийнято одностайно.

    ВИРІШИЛИЗатвердити річний звіт Товариства за 20__ фінансовий рік, відповідно до показників якого чистий прибуток Товариства складає суму в розмірі __ (__) гривень 00 копійок (Довідка бухгалтера від «__» __ 20__ р. про наявність та розмір чистого прибутку за результатами діяльності Товариства у 20__ році – додається).

  1. СЛУХАЛИ: Адвоката Юриста Юристовича, який запропонував на підставі затвердженого фінансового звіту Товариства за 20__ р. розподілити чистий прибуток за 20__ рік у розмірі __ (__) гривень 00 коп., спрямувавши __(__) грн 00 коп. на виплату дивідендів одним траншем пропорційно до часток у статутному капіталі кожного з учасників Товариства. Залишок нерозподіленого чистого прибутку Товариства в розмірі __ (__) гривень 00 копійок направити на розвиток Товариства, що складає __ % від чистого прибутку Товариства.

ГОЛОСУВАЛИ:

«ЗА»    –     100 % голосів;

«ПРОТИ»  –    0 % голосів;

«УТРИМАЛИСЬ» – 0 % голосів.

Рішення  прийнято одностайно.

    ВИРІШИЛИ: Розподілити чистий прибуток за 20__ рік у розмірі __ (__) гривень 00 коп., спрямувавши __(__) грн 00 коп. на виплату дивідендів одним траншем пропорційно до часток у статутному капіталі кожного з учасників Товариства. Залишок нерозподіленого чистого прибутку Товариства в розмірі __ (__) гривень 00 копійок направити на розвиток Товариства, що складає __ % від чистого прибутку Товариства.

  1. СЛУХАЛИ: Адвоката Юриста Юристовича, який запропонував, враховуючи склад учасників і їх долі в статутному капіталі, виплатити дивіденди наступним чином:

– Адвокат Юрист Юристович (володіє __% Статутного капіталу Товариства) – __ (__) грн. 00 коп.

– Юрист Адвокат Адвокатович (володіє __% Статутного капіталу Товариства) – __ (__) грн. 00 коп. З урахуванням законодавчо встановленим термінів для виплати дивідендів запропоновано встановити строк для виплати дивідендів учасникам Товариства до «__» __ 20__ р.

ГОЛОСУВАЛИ:

«ЗА»    –     100 % голосів;

«ПРОТИ»  –    0 % голосів;

«УТРИМАЛИСЬ» – 0 % голосів.

Рішення  прийнято одностайно.

    ВИРІШИЛИ: Виплатити дивіденди наступним чином:

– Адвокат Юрист Юристович (володіє __% Статутного капіталу Товариства) – __ (__) грн. 00 коп.

– Юрист Адвокат Адвокатович (володіє __% Статутного капіталу Товариства) – __ (__) грн. 00 коп. З урахуванням законодавчо встановленим термінів для виплати дивідендів запропоновано встановити строк для виплати дивідендів учасникам Товариства до «__» __ 20__ р

  1. СЛУХАЛИ: Адвоката Юриста Юристовича, який запропонував здійснити виплату дивідендів у безготівковій формі шляхом перерахування на банківські рахунки учасників Товариства.

ГОЛОСУВАЛИ:

«ЗА»    –     100 % голосів;

«ПРОТИ»  –    0 % голосів;

«УТРИМАЛИСЬ» – 0 % голосів.

Рішення  прийнято одностайно.

    ВИРІШИЛИ: Здійснити виплату дивідендів у безготівковій формі шляхом перерахування на банківські рахунки учасників Товариства

Додаток до Протоколу:

  1. Довідка бухгалтера від «__» _____ 20__ року про наявність та розмір чистого прибутку за результатами діяльності Товариства у 20__ році.

ПІДПИС:

Голова зборів:         ___________________________________  Ю.Ю. Адвокат                   

(підпис)